Неймовірний досвід, повний несподіванок

З 25 жовтня о 14.30 по суботах телеканал НТН запустив прем'єру екстрім-тревел шоу "Поїхали!" з ведучим Дмитром Казанцевим. Кожна серія - нова країна, дивовижне місто, захопливий спортивний екстрим. Окрім задоволення мандрівника, глядач також отримає захопливі екстрим-враження від змагань з мотофристайлу, авіаслалому, брейкдансу, ВМХ (трюки на велосипедах) тощо. Ведучий проекту Дмитро розповів нам про свій неймовірний досвід, повний несподіванок!

Дмитре, яке перше враження від зйомок, коли Ви тільки почали їздити по країнах і знімати міста та змагання?

Кожна країна мене по своєму заворожувала. Хоча графік зйомок був досить щільний, ми - спасибі проекту - подивилися найцікавіші куточки міст і покажемо їх глядачам! Але, як на мене, найбільш чарівне - це були зйомки екстремальних змагань. Першою країною зйомок була Німеччина - чемпіонат з мотокросу (трюки на мотоциклах). Вперше організатори побудували трек на воді. Це означає, що в разі помилки райдер впаде у воду - і мотоцикл можна відразу викидати. На щастя, ніхто не впав - адже там були 12 найкращих райдерів світу! Наймолодшому учаснику, між іншим, було 16 років! Він з Німеччини. Як його батьки дозволяють йому таке творити на мотоциклі між уроками, навіть не знаю... Я б не наважився...

А я от сам їжджу на мопеді на роботу. Після зйомок у Німеччині мені дуже захотілося пересісти на мотоцикл. Навіть одного разу спробував стрибнути! Я стояв перпендикулярно дорозі на височині, потім натиснув на газ і підлетів метри на півтора в повітря. Це було дуже небезпечно, по-іншому не скажеш - мені ж ще потрібно було встигнути подивитися по сторонах, щоб ні на кого не налетіти! Слава Богу, все обійшлося, а адреналіну я отримав просто кінську дозу! Уявляю собі відчуття професійних спортсменів...

У проекті Ви пробуєте зробити ті чи інші трюки. Що запам'яталося найбільше?

У Польщі, в Гдині, ми знімали змагання з авіаслалому. Це такі маленькі спортивні літаки по півтонни вагою, які роблять дуже круті штуки на високій швидкості в небі. Мені вдалося політати на одному такому літачку. Це були незабутні 15 хвилин! Літав я, звичайно, не один - за спиною сидів пілот, який насправді і керував літаком. Але я все відчував, так як у літаку спеціально було все так зроблено, що пасажир бачить і відчуває все, що робить пілот - рух педалей і т. п. Я навіть припустити не міг, що це буде настільки круто!

Страшно було?

Було, але знаєте, чому? Там настільки міцно тебе пристібають, що я боявся, що мені просто не вистачить дихання. А коли пілот покрутив літак на всі боки і зробив кілька петель, я тоді по-справжньому зрозумів, що таке перевантаження. Це такий стрес для організму! Під час польоту я по суті нічого ж не робив, але коли я вийшов з нього, то просто ліг і не міг встати.

Які враження від спілкування з учасниками? Вони, напевно, досить неординарні люди?

Авіаслалом, наприклад, це професійний вид спорту і дуже витратний. Напевно, учасники - це дуже багаті люди початково. Спонсори насправді тільки допомагають спортсмену взяти участь у заході, але спорудження самого літака, його обслуговування і все, що з ним пов'язано, - це вже за рахунок самого спортсмена. Причому купити такий готовий літак неможливо. Купують базовий літак, а потім - нескінченні технічні удосконалення. Хоча зовсім недавно ввели стандарти, щоб в учасників були однакові двигуни, пропелери і т. п. Це врівноважує шанси спортсменів, коли виграє саме майстерність, а не гроші, які дозволяють зробити супер-літак.

А ще я зрозумів, чому ці люди хворіють такими видами спорту. Я брав інтерв'ю в одного угорця - Петера Бешеней. Йому 58 років, але у нього такі очі, як у 18-річного хлопця! Він сивий, з бородою, щупленький, худенький, але ці перевантаження, цей адреналін допомагають людині по-справжньому жити!

А на змаганнях з флюгтагу (це коли учасники роблять химерні смішні літальні апарати) була команда "Нінзя-піца". Учасники - здорові мужики по 35-40 років. Вони вимазалися у щось моторошно зелене, переодяглися в костюми нінзя-черепашок і кожен зображав, як міг, персонажа відомого коміксу! Вони настільки відірвані, в хорошому сенсі цього слова! Я дуже шкодую, що в нас люди в 40 років не можуть дозволити собі бути дитиною. Адже це так круто! Один з пілотів флюгтага, який збирався полетіти дуже далеко на картонному літаку, сам важив 150 кг! Ви б бачили, як він гордо в нього сідав! Причому, найцікавіше, що він таки пролетів трохи, не відразу впав. А потрібно сказати, що полетіти ці апарати повинні тільки за допомогою фізичної сили членів команди - ніяких двигунів! Розгін-трамплін всього 28 метрів. Рекорд поставила колись американська команда - вони пролетіли 60 з чимось метрів!

Чи знімали Ви українських спортсменів?

Я думаю, у нас є дуже хороші шанси у велоспорті. У Дніпропетровську є дуже хороший спортсмен Вася Лук'яненко. Дуже круто катається. У нього є два божевільні відео, де він катається в Києві на висотці і на хвилеподібному даху, що нагадує рампи на змаганнях. А ще під Євпаторією є космічний центр з величезним радаром, який складається зі спеціальних чаш, які нагадують параболічні антени. Так він такі трюки на цих "чашах" витворяв! Так що я дуже сподіваюся, що колись поїду знімати Васю на міжнародних змаганнях. Дуже хочеться повболівати за наших!

Як самі ставитеся до екстриму?

Мені цікаво все і відразу. Я зараз на такому етапі, коли хочеться спробувати все, особливо після зйомок "Поїхали!" Зрозуміло, що всі екстрим-види спорту травматичні, але це варте того! Поки я тільки спробував стрибати з пішохідного мосту в Києві. Причому я стрибав три рази поспіль. Ми знімали сюжет, і щоб добре розкадруватися, мені довелося зловити велииииику дозу адреналіну! Ми коли приїхали на канал і здавали техніку, до мене підходить моя колега і каже: "Діма, ти неначе п'яний!"

Хочеться стрибнути ще раз?

Так, звичайно! Хоча, соромно зізнатися, коли ми приїхали до Польщі, була можливість стрибнути з банжі. Але там виявилося дуже страшно! Висота 90 м, ти піднімаєшся в спеціальній кабінці, яку піднімає кран. Кабінку цю хитає від найменшого вітру, внизу земля, а не вода. У кабінці ми з оператором піднялися, але стрибнути я так і не наважився. Хоча оператор потім зізнався, що він хотів мене штовхнути. Я йому безмежно вдячний, що в підсумку він стримався)). До речі, місцеві працівники мені розповіли, що у них там багато хто боїться стрибати, навіть досвідчені парашутисти. Кажуть, "земля близько".