Військові капелани в Україні та у світі

Їх сила - у дусі. Їх зброя - молитва. Святі отці на передовій - капелани в українській армії. Як зараз відроджується давня християнська традиція? Чи є капелани в інших арміях світу? Чому в нас немає офіційного інституту військових священиків?

- С той стороны находится у нас Славянск, с той стороны Краматорск.

У Слов'янську отець Сергій - людина нова. Військове керівництво знайомить батюшку з майбутньою паствою. Позаяк тут каплиці немає, обрядові таїнства капелан проводить там, де випала нагода - просто під зруйнованим мостом.

Отець Сергій - сам колишній солдат. Військову шинель змінив на рясу одразу після служби тоді ще в радянській армії. В його обов'язки входить підтримувати бойовий дух вояків. Колись цю роботу в армії виконував замполіт. Але душевні хвилювання солдатів його мало тоді цікавили.

- Я є той, хто забезпечує капеланів роботою.

Руслан Коханчук - головний із питань релігії в Міноборони. Каже: в Україні вже років 20 створюють так званий інститут капеланства. Хочуть, щоб у кожній частині були штатні священики від різних конфесій. Готові прирівняти їх до офіцерів і платити гроші. Та веcь час можновладці сумнівалися - чи треба?

- Але тут раптом сталася війна.

На гарячому Сході навіть атеїсти молилися під обстрілами. Солдатські душі мучать втрати побратимів та докори сумління. Бо багато хто з них ще пам'ятає божу заповідь: Не вбий.

Отець Сергій:

- Сейчас молитва очень нужна, это все чувствуют.

Більшість солдатів та офіцерів української армії - православні. Загалом капеланів на Сході - близько 600. А треба - більше. Священиків готові навчити азам медичної допомоги та військової тактики. І тільки потім відправляти до солдатів. 

- Это, можно сказать, волонтеры. Священнослужители, которые по зову своего сердца едут в воинские части и совершают эту работу.

Але є й такі, хто намагається спекулювати на цій війні. Псевдо-попи купують ряси, надівають хрести і видають себе за священиків. Там можна побачити капеланів з Біблією в одній руці та автоматом - в іншій.

- Священник безусловно не может брать в руки оружие. Это не только украинский, это и международный опыт. Но вместе с тем, священник может помогать как медицинский работник, помогать людям, которые находятся под обстрелом.

Як розпізнати псевдокапелана? Такі ніколи не кажуть, від якої вони церкви: мовляв - Бог послав. Несправжні священики постійно щось просять, приїжджають до бійців з порожніми руками та закликають стати членом їхньої релігійної організації. А це заборонено. Аби позбутися шарлатанів - треба все-таки створити інститут капеланства.

- Нажаль, ці бюрократичні процедури не завершені, і я боюся називати терміни, коли воно буде реалізовано усе в повноті.

Тим більше, в Україні вже є досвід капеланства. Наші священики були в Косово, Іраку та інших "гарячих точках" світу. Капеланів немає лише в Китаї, Північній Кореї та деяких африканських країнах. А ось в США є чому повчитися. Там душпаситрів утримує держава. Вони мають армійські пільги, житло, медзабезпечення. Життя капелана страхують на чверть мільйона доларів! Священик має бути фізично підготовлений. І тільки потім йому видають військову форму та капеланський значок.

- Институт капелланства якщо уже робить, так робить то по-Божьему, а не создавать такую бутофорию, что и у нас что-то такое есть.

Владика Арсеній пережив жахи боїв. Він - намісник Святогірської Лаври. А буквально за кілька кілометрів від святині рвуться снаряди. Священик може багато розповісти, як на Сході монахи Лаври рятували від смерті вояків. Але не хизується цим. Каже: сенс життя - не ворогів наживати, а добро творити.

Владика Арсеній:

- Я скажу однозначно - пора прекращать це все. Если мы не остановимся - нас Бог остановит. Надо прекращать горе матерям нести, детей сиротить, молодых людей робыть инвалидами.