В военной части на Киевщине офицер застрелил офицера

,,Человек живет и привязываеться невидемыми нитями к людям, которые его окружают. Наступает разлука, нить напрягаються и рвутся, как струны скрипки, издавая унылые звуки. И каждый раз, когда нити обрываються у серца, человек испытывает самую острую боль.''

Р.Н. Гюнтекин ,, Чалекушу''

Так могла написати лише та людина, яка перенесла втрату близької або рідної людини, яка знає, що це за біль, яка не втихає ні на хвилиночку. Серце крається, а душа згорає до тла. Порожнеча... Повернути нічого не можна і змінити теж. Із цим усим потрібно якось жити. Сьогодні минае 70 днів, як назавжди погасло ясне сонечко для нашого рідного близького Толіка, для капітана Української армії Кальченка Анатолія Григоровича. Звістка про твою смерть стала настрашнішим днем у житті. Змеритися с цим, що сталося, і повірити не можливо. Нашому горю не має меж. Ніхто до усих пір не може повірити, що ми не побачимо тебе. Убивство, байдуже, навмисне, жорстоке — справжнє жахіття. Проте, що сталося насправді ми не дізнаємося ніколи в житті. Як воно було знають лише двоє. Толік уже не скаже, а інший у своє виправдання, скаже що завгодно, аби себе вигородити. Усі ті, хто чули і хоч трішечки бачили, будуть мовчати, бо всі живі люди — смертні, а в іхньому випадку так безпечніше для життя. Про Толіка можна зараз говорити будь-що, усі гріхи на нього списати. Він вже не може виправдатися, захистити себе і розповісти правду, адже сира земля розкрила для нього страшні обійми через безглуздість іншого. Облили його брудом з ніг до голови, але він цого не заслуговує. Руслана зробили ідеальною людиною, майже ангелом. Він мовляв захищався і не бажаючи цього здійснив вбивство. Не хотів він, розумієте, 5 куль впритул розтріляв, каже злякався, був в неадекватному стані. Це треба так не навидіти, щоб таке зробити. Кажете це самазахист? Якби не хотів вбивати — ніколи такого не зробив. На цей раз йому минеться Ратушняк призвіще в Україні відоме, не останні люди. Що він отримає по закону, всім давно відомо, але є ще й Божий суд і там йому впливові рідні не допожуть, і відкупитися не зможе. А ще йому із усим цим доведеться жити. Ніби усі співчувають, а що говорять по заочима? Дружина розповідає, який він прекрасний сім'янин, звичайно свої його будуть хвалити. Ірино, не знаючи мого чоловіка особисто, ти скільки пліток зібрала, і надала у свідченнях. Тобі ж це верниться бумерангом. Колись ти ще згадаєш, попадеш під гарячу руку, любого чоловіка. Психіка у нього після скояного уже порушена. Та й дитині розкажуть все досконало, а можливо ще й добавлять, зроблять це так, як ви, адже світ не без добрих людей. Я судити нікого не буду, Бог суддя, всіх розсудить і всіх накаже. Я особисто хочу захистити чесне ім'я людини, яка сама не може цього зробити, бо він ніколи не заговорить. Толік був прекрасною людиною, щирою, доброю, відгукувався на всі радості і біди. У нього були прекрасні стосунки із колегами, він був строгим але справедливим. Завжди ставився зрозумінням, якщо в когось якісь неприємності, або якесь лихо — ніколи не стояв осторонь. Допомага чим міг, не був байдужим до чужої біди, бо і своїх пережив вдосталь. Односельчани ним гордилися за те, що в житті добився всього сам, з 12 років крула сирота. Це вже щось значить. І те, що в газетах надрокували, що жив із ботьками — не правда. Чому ж ніхто із кориспондентів не приїхав на похорон? Послухали б людей. Там було багато цікавого сказано, подивилися як містечко прощалося, село все зійшлося було багато інформації про справжню ситуацію. Тоді по фактичних матеріалах написали. Для нас рідних він був накращим братом та дятьком, а він був найкращим у світі чоловіком та турботливим люблячим батьком. Це була людина, яка ніколи в житті не скаржиласьна проблеми і труднощі, а коли було важко — він не просив допомоги, щоб не спричинити неприємностей, не принести клопоту іншим. Він залишаючи все, знаходив час допомогти друзям, рідним, близьким, а сам соромився перекладати свої біди на інших. Він був гідним офіцером, мав брати учать у параді, а туди попадають найкращі. Одне, був занадто чесний і правильний, все повинно бути відмінно. Багато знав і бачив , не хотів закривати очі, знайшлася людина — закрила назавжди, щоб не заважав.

Дні минають, а біль не втихає. Змиритися з цим горем не має сил, це доля нещаслива винувата, що ясне сонечко згасло назавжди. Хто знав Толіка — згадуйте найкраще, він все одно після відходу в вічність продовжує свій шлях на землі — в пам'ять тих хто його знав і любив.

Дружина.

Now I know who the brainy one is, I’ll keep loiokng for your posts.