Батько-одинак з Київщини домігся повернення дітей

Майже півтора року тому ми розповідали про родину лісових мешканців - батька та чотирьох його дітей, що майже сім років жили в лісовій халабуді під Києвом. Тоді малечу в чоловіка забрали, бо у нього не було ані паспорта, ані документів на дітей, ані житла. Увесь цей час Володимир Мельников відновлював документи і доводив, що він - батько. І от, нарешті, має рішення суду - усіх чотирьох дітей йому мають повернути.

Ось у цій хатині, поблизу Бориспільського лісу, народилися і провели майже все життя  Анатолій, Оля, Ілля та Добриня. Тут вони жили з батьком, доки грибарі не повідомили про лісових мешканців правоохоронців. Відтоді діти перебували під опікою держави, а рідний батько мав право лише провідувати їх. Тоді чоловік впевнено говорив, що, попри відсутність документів і житла, домагатиметься, щоб дітей повернули. І обіцянки він дотримався. Незабаром родина воз'єднається. 

Володимир Мельников, батько:

- Был суд, меня признали отцом детей моих, теперь мне осталось еще, будет комиссия по делам детей, вот на этой комиссии будет решаться вопрос, отдавать мне детей или нет. Сейчас есть дом у нас, не у меня, а у нас всех. Ну там ремонт нужно сделать небольшой. И все, можем жить там спокойно. Есть там школа рядом, их берут в школу. Маленьких возьмут в детский садик.

Марія Любенок, прокурор Дарницької районної прокуратури:

- Було підтверджено факт батьківства даного чоловіка, Мельникова, після проведення низки аналізів ДНК. Також службою у справах дітей Дарницької РДА повідомлено, що батько весь цей час дбав про їхнє здоровя, про соціальний та духовний розвиток.

Відсутність житла була основною проблемою Володимира у боротьбі за дітей. Та зворушлива історія батька-одинака не залишила байдужим іншого чоловіка. Йому подарували будинок у Житомирській області.

Володимир Мельников, батько:

- Мне человек подарил, который живет там рядышком. У него самого 8 детей. Он, видимо, знает, как это с детьми не просто. Вот решил подарить мне дом. Дядя Паша.

Усі четверо дітей попри те, що майже все життя прожили в лісі, надзвичайно розвинуті й балакучі. Старші тепер ходять до школи, менші - у садочок.

- Вы дружно хоть тут живете?

-  Да... Шкурку кушай. Шкурка полезная. Я знаю.

- Полезная шкурка?

- Да. И лимон полезный.

Про життя разом у лісі мають лише приємні спогади, хоча нині полюбляють дивитися телевізор і чекають, коли батько купить їм планшет.

Володимир Мельников, батько:

- По деревьям лазили, босиком бегали, босиком по снегу. А сейчас болеют. И не болели. Никто не болел. И не загнать. Утром выскакивают в футболках одних, и не загнать. Я только бегаю, загоняю. Домой, домой. И ягоды рвали, грибы собирали.

Про матір, що залишила усіх чотирьох, в родині намагаються не згадувати. Натомість мріють про нове життя разом.

Володимир Мельников, батько:

- Как это? При живом отце дети будут в интернате жить? Это не порядок. Семья есть семья, как говорится.