Історії сиріт, що знайшли нові родини

Тим часом журналісти "Свідка" знайшли кілька історій про щасливих дітлахів, які мають нові родини.  Але є й інші хлопчики та дівчатка - вони різного віку, їм подобаються різні речі, але об'єднує їх єдине - бажання жити у сім'ї, дізнатися, що таке мамині обійми та батькова турбота. Ці діти мріють, що їхнє життя одного дня зміниться, а люди з великими серцями приймуть їх як власних дітей. Тему продовжить Марина Борисполець.

Семирічний Сашко  веселий і комунікабельний. Він обожнює футбол і вболіває за Динамо.

П'ятирічний  Костя - рідний брат жвавого Сашка. І повна його протилежність. Малий сором'язливий і уникає незнайомців. Навіть тварин хлопчаки хочуть різних.

Об'єднує дітей спільна мрія про родину. Хлопчики щодня чекають, що сюди, до дитячого центру реабілітації, по них прийдуть.

Чекає на родину й 14-річна Стефанія. Дівчинка вже доросла, утім, жодного разу за своє життя не відчувала материнської любові. Стефанія несміливо описує омріяну маму.

Стефанія, чекає на батьків:

- Чтобы мы с моей мамой много гуляли и разговаривали,чтобы она мне с уроками помогала, чтобы мы вместе готовили, смеялись много.

Вона народила лише трьох із цих дітлахів, утім, мамою Тетяну називають всі десятеро. Хто з них свій, а хто названий, вже й не розбереш. Адже всі тепер - одна родина.

Тетяна Федоренко, мати-вихователька:

- Їх семеро і ніхто не хотів їх брати, ну, ми сразу були в шоці.

Федоренки мали трьох хлопчиків, але завжди мріяли про доньку. Якось на сайті побачили чотирирічну крихітку з великими й сумними очима. Вирішили - це й буде їхня донечка. Та виявилося, що в неї є ще троє сестричок  і троє братиків. Подружжя розуміло, розділяти дітей неможна, тому й узяли всіх сімох!

Тетяна Федоренко, мати-вихователька:

- Дівчинку ми хотіли, одну дівчинку. Ну хотіли одну, а так Бог послав, чотири дівчинки і ще три хлопці,  ми коли приїхали, то діти зразу - мама,папа,тільки Аліна трохи боялась, вона така замкнута девочка.

Рідний батько малюків покинув. А мати пиячила, потім - і взагалі втекла.

Вадим, названий син родини Федоренків:

- Плохо було без мами, не гулялись там, нічо.

Троє синів Федоренків сприйняли названих братів та сестер, як рідних.

Данило, син Тетяни Федоренко:

- Сначала познакомились, но я не всіх запомнив, Лерка приїхала маленька ще була, говорити не могла, я їй помагав учить читать.

А нині Валерія вже вміє не тільки читати,а й вірші на пам'ять декламує.

Ще кілька місяців тому на трирічного Дениса було страшно глянути. Малюка перевезли до київської лікарні Охматдит з Дитячого будинку в Артемівську. Хлопчик був на межі життя і смерті. Дитині зробили дві складні операції на серці.

Олена Гайдар, мати Дениса:

- Это надо было видеть, в каком состоянии мы его увидели первый раз, это был ребенок, который не вставал, это была детдомовская привычка страшно, когда сами детки начинают сами себя укачивать, когда он там был, он весил меньше шести килограмм, он практически не реагировал ни на что.

Олена та Андрій Гайдари мають двох своїх дітей - 15 річну Настю та 3-річного Микиту. Утім, коли побачили Дениска - вирішили, він стане ще одним сином.

Нещодавно трирічний Денис ступив свої перші кроки. Родина Гайдар вже й не пригадує, як вони жили без малого Дениса.

Малі Сашко та Костя сподіваються, що їхні мама й тато також невдовзі заберуть їх додому. Обов'язково обох. Й обов'язково годуватимуть їх смачними фруктами.

А Стефанія в очікуванні мами - вивчає нові рецепти. Обіцяє: допомагатиме ненці на кухні.

Стефанія, чекає на батьків:

- Помогала бы всегда, я в 12 лет приготовила шарлотку сама, я люблю готовить, я даже когда-то хотела стать поваром.

Діти сподіваються, що їм пощастить, так само як трирічному Денисці. І для когось вони стануть найріднішими у світі.