Недосконалі закони перетворили Україну на рай для чорних трансплантологів

Органи на продаж. Як в Україні купити нирку або печінку? Та скільки коштують частини тіла?  В Україні процвітає донорський чорний ринок. Людей вербують та вивозять на операції за кордон. За скільки українці готові продавати свої органи і чи легко знайти такого продавця?

Початок жовтня, Україну знову розбурхав скандал про чорних трансплантологів. Оперативники СБУ на гарячому затримують квартет злочинців, які вербували українців віддати свої органи багатим іноземцям.

Юрій Тандит, радник голови СБУ:

- Уговаривали их, соблазняли для того, чтоб у этих людей брать органы. Мы говорим уже о 25-ти таких случаях. Это люди из малообеспеченных семей, фактчически незаконным путем пытались их уговаривать, то, что они делали - большое приступление.

Це в першу чергу стосується вербувальників. Скільки вони обіцяли за органи - таємниця слідства. Так само не відомо, чи всі донори повернулися до України живими. Чи дійсно українці так легко віддають свої нирки та печінку? У пошуках потенційних донорів ми їдемо до села неподалік Києва.

- Шукаємо людей, треба пересадка, треба нирка і частина печінки, може, хтось погодиться, 40 тисяч вартість.

Тут звичайні будиночки і незаможні мешканці. Ми представляємося посередниками й агітуємо віддати органи заради порятунку інших.

- Ти не хочеш?

- Нет, конешно!

- Молодець!

- Самі не хочете?

- Нам все одно! Я ж посередник.

- Вам-то все одно, а мені не все одно. Я матеріально незалежна людина, мені хватає.

- Я не знаю, в мене, чесно говоря, всі товаріщі лібо боткіна, лібо туберкульознікі, так шо я не знаю...

За годину пошуків донора нам десятки разів відмовили, але дехто обіцяв подумати. Зрештою зустрічаємо чоловіка, який без роздумів погодився віддати частинку себе.

- Як до такої ідеї ставитесь, поїхали б?

- Взагалі да!

- Гроші необхідні на щось, так?

- Так.

Насправді ж, знайти донора в Україні не проблема. Ось на медичному сайті ми натрапили на мешканця Кривого Рогу, який пропонує за 40 тисяч доларів віддати свою нирку.

- Вы еще почку продаете?

- Да, да.

- Торг  уместен?

- Ну как бы я уже и так скинул, у меня поначалу там было 75. Я ж тоже хочу какие-то гарантии, что именно как бы не кинут...

Але гарантії на повернення і життя ніхто не дасть. 50 тисяч доларів - це найпопулярніша ціна, кажуть у міжнародній організації з міграції. Тут допомагають ошуканим, які поїхали закордон та залишилися і без органа, і без грошей.

Оксана Горбунова, представник Міжнародної організації з міграції в Україні:

- В основному це молоді люди від 20 років до 35 років, в основному це представники чоловічої статі. Це бідність, це люди в боргах, це хворий член сім'ї, кого треба лікувати, і людина відважується на такий крок, не усвідомлюючи.

Україна - рай для чорних трансплантологів, адже за законом у нас заборонено пересадку від нерідного донора і діє презумпція незгоди.

Лариса Слюнченко, волонтерка:

- Це означає, що людина не згодна, щоб після смерті передавались її орагни до банку донорських органів.

Лариса займається трансплантаціним лікнепом. Вона знає все про схеми, як обходять закон, і не розуміє: чому на державному рівні не створюють електронної черги донорів чи реципієнтів і не запроваджують пересадку від нерідного донора. Саме це й штовхає людей їхати за кордон.

Лариса Слюнченко, волонтерка:

- Люди, наприклад, не знають, що тіло не буде понівечене після донорства, не знають, як це все станеться, не знають, наприклад, що одна людина, яка приречена і помирає, може врятувати 8 інших людей, і це честь і велике милосердя - зробити це можливим.

У світі щорічно роблять 50 тисяч операцій з пересадки органів. Країни, в яких діє презумпція згоди - Британія, Іспанія, Росія, Бельгія, Австрія, Угорщина і Білорусь - щорічно виконують майже чотири сотні операцій з пересадки серця. Натомість в Україні за весь час незалежності було лише 5.

Киянка Вікторія зустрічає нас на ганку квартири. Вона одна з тих, хто втратив частину печінки ще в далекому 2005-му. Жінка хотіла не збагачення, а врятувала свого синочка.

Вікторія Білик, донор:

- Канешно, щастливі, бо вони врятували життя дитині. За рік до, це се, рік після.

Вона переглядає фото свого сина і радіє, що тоді не злякалася і зробила все правильно і вчасно.

Вікторія Білик, донор:

- В нас була мета, щоб він жив, був здоровий, і взагалі трансплантація - це заміна хворого органа на здоровий. Він живе і буде жить.

А ось і сам Георгій. Хлопчик активний та життєрадісний, про операцію згадувати не хоче, але шрам на весь живіт - на все життя.

Георгій Білик, колишній пацієнт:

- Они мне даже не рассказывали мое детство. Есть девушка. Буду пластику делать, дорого стоит...

Саму операцію хлопцю зробили в Києві. Нині основне завдання сім'ї - забезпечити сина ліками, адже з ними в Україні величезна проблема. Тим часом в СБУ сподіваються покарати чорних трансплантологів. Щоправда, більшість попередніх скандалів з пересадками органів завершувалися нічим. Кримінальні провадження закривали або через брак доказів, або за терміном давності.