Де українці рятуються від жахливих подій на Сході

Сьогодні для вірян розпочинається Страсна седмиця - тиждень перед Великоднем. У великий понеділок для православних посилюється піст. "Свідок" до Пасхи починає серію сюжетів про здобутки Української православної церкви. Геннадій Стамбула відвідав храми та монастирі. Привіз багато болісних і складних історій. Сьогодні його перший матеріал зі Святогірської лаври на Донеччині.

Геннадій Стамбула, кореспондент:

- На цих донецьких схилах - Святогірська лавра. Тут зцілюються від хвороб, просять діточок та вимолюють життя рідних. А ще ця теріторія незаймана війною на Донбасі. Тут знайшли притулок переселенці із зруйнованих міст на сході України.

Митрополит Арсеній, намісник Свято-Успенської Святогірської Лаври:

- Привезли хлопчика, 3 дня ему всего, мама в Дебальцево под бомбежку рожала при свечах. И на третий день мама с ним приехала сюда. У нас в Святогорске при населении 3,5 тысячи - у нас более 30 тысяч беженцев.

Владика Арсеній згадує, як два роки тому в маленьке містечко Святогірськ приїжджали люди зі зруйнованого Слов'янська. Згодом, рятуючись від Градів, ховалися тут мешканці Донецька, Горлівки, Луганська, Дебальцевого. Хтось орендував житло в місті. А немічних стареньких, матусь із дітьми розселяли в лаврі. Тоді святиня прийняла понад тисячу переселенців. Найскладніше було - всіх прогодувати.

Отець Лев, кухар:

- Суп вот постный есть. На второе каша, картошка. Готовить приходится много. На обед мы готовим 160 литров.

Чернець Давид постійно в турботах. З ранку до ночі - поїздки та переговори. То з кухні  кличуть - крупа закінчується, то треба зустріти вантажівку з продуктами та одягом. Із різних реґіонів і навіть із інших країн в Лавру досі надсилають посилки. Рятує і монастирське господарство.

Архідиякон Єпіфан, керівник підсобного господарства: 

- Это коровник. Рассчитан он на 8 дойных коров. Вот здесь Кукла, Береза, Марта.

- Всвязи с тем, что пост, монахам нельзя вкушать молочное, у нас все продукты отправляются на паломническую трапезную. Для проживающих здесь в лавре беженцев.

Отець Лазар:

- Кому не хватало мест в комнатах, мы ставили лежаки деревянные в коридорах. Потом подвальное помещение оборудовали.

Геннадій Стамбула, кореспондент:

- Нині в Святогірській лаврі мешкають більше двох сотень переселенців. Деяких з них розмістили в цьому лаврському готелі для паломників. Наймолодшому лише три місяці від народження, а найстаршій жінці нещодавно виповнилося 96 років.

Намісник лаври навідується до Калинівни. Вона тут найстарша. Жила в Слов'янську. З родичів - лише племінник та невістка. Й ті - неблагополучні.

Владика:

- Они просто привезли ту бабушку, под мостом оставили, начался дождь, Калиновну плачущую, мокрую от дождя, на стулке принесли в гостиницу.

Калинівна ледве розмовляє. Майже не встає. Владика міцно тримає жінку за руку.

- Така живенька, розовенька. Хороша така…

Бабуся відповідає: Є дах над головою, каша в тарілці - й слава Богу.  Пам'ятає, як у сорокових Слов'янськ визволяла. Сапером була. Десятки людей врятувала. Та на  старість знову війну побачила.
 
- Там война. В подвал опускались. Из подвала витягали.

Таких, як Калинівна, сотні тисяч. Переселенців із Донбасу для українських чиновників нібито й не існує.

Владика:

- А чому вони никому не нужные? Ведь держава не копийки не дала, не одного гуманитарного конвоя не послала.

Адже з Києва за два роки страждань так ніхто і не приїхав...

Любов Черська, керівник управління Міністерства соціальної політики України:

- Нажаль, я була призначена на цю посаду не так давно - лише місяць. Тобто я в регіон ще не виїзджала, але найближчим часом я планує це зробити.

Любов Черська - керівник управління Мінсоцполітики. Перед Свідком їй доводиться віддуватися за міністра. Чиновниця розповідає: люди роз'їхалися хто куди, в основному - в Донецьку, Запорізьку та Київську області. Небагатьом вдалося знайти роботу. Одержують допомогу - трохи більше 400 гривень. Пенсію отримують не всі - через бюрократію.

- Люди не возвращаются, становятся на учет больше, чем снимаются с учета.

Бо повертатися багатьом просто нікуди.

- Здесь мы проживаем около 2 лет. Переселились из Горловки. Комнатка очень маленькая, 9 квадратов.

Там, у Горлівці, у пані Люби залишилася трикімнатна квартира. Коли полетіли снаряди - схопила документи, найнеобхідніші речі та цю ікону. І разом із чоловіком поїхала - якнайдалі від смерті.

- Лежат обугленные мертвые детки. Женщины, части тел. Я три месяца есть не могла. Мне казалось, что это все пахнет человеческим телом.

Опинилася в Святогірську - в покинутій колись базі відпочинку. Тут не було опалення, електрики, води й меблів.

- Практически все, что в квартире - принесли из Лавры. Все своими руками ремонтировали.

Понад 200 дорослих та дітей вижили тут. Мешкають великою сім'єю. Готують обіди, прибирають і перуть - по черзі.

Андрій Несговоров, комендант:

- Первые дни, когда мы приехали - это была стрессовая ситуация. Очень тяжело.

Одні радіють, що покинули зону конфлікту, інші плачуть, не в силах забути руїни. Вечорами - перед телевізором. Дивляться новини. Раптом рідне місто покажуть. Попри обстріли, їх все одно тягне на малу батьківщину.

- Но это моя родина. Пусть она уродина, но это моя родина. Мы когда слушали эти песни, мы этого не понимали.

Владика:

- Приехали корреспонденты, такий вопрос задают: как вы думаете, батюшка, за что Господь Донбасс наказал? А хиба Донбасс наказаний? А що на Ровенщину гробы не йдуть з хлопцями? А на Львовщини, на Буковини матери с ума не сходять?

Про майбутнє поки думати не вдається. Сьогодні вони не хочуть ховатися в підвалі, мріють спати в чистому ліжку. Дома. І самі себе тішать: Нічого, прорвемося!