Історія створення Кременчуцького водосховища

Затоплені села з кладовищами, лісами і масштабне переселення понад двохсот тисяч людей. Такою була ціна створення Кременчуцького водосховища. Цього року минає шістдесята роковина з часу, коли люди покинули свої домівки задля масштабних планів тодішнього керівництва країни.

Ірина Васюра, кореспондентка:

- Кілька десятків сіл Черкащини зникли під водою понад півстоліття тому. Люди були змушені шукати нову Батьківщину, а на місці затоплених населених пунктів з'явилось Кременчуське водосховище - найбільша в Україні рукотворна водойма.

Часи великого переселення пенсіонерка пані Любов пам'ятає добре. Від рідного села Кожарок в жінки тепер лишились тільки дві ікони.
    
- Благословення - батьки купляли, як заміж йшла.

Тоді, у 1956-му році, жителям 36 сіл на Черкащині оголосили про "плани партії" щодо будівництва Кременчуцького водосховища. Відмовитися від переїзду люди не могли. Почалася масштабна підготовка до переселення.

Любов Хоменко, жителька села Рацевого:

- За два годи перейшли, ну началось - то ми ще в школу ходили, бо вперед вирубували ліс, вже в 56 годі начали перепис, оцінювали ходили хазяйства і переселяли тоді, виділили тут площу.

Найстрашніший спогад Юхима Квочки - перенесення кладовища. Спеціальна бригада трунарів викопувала могили й перевозила їх на нову територію. Чоловік розповідає - переїхав у Рацеве, коли йому було лише 25 років. Але й досі сумує за затопленими Кожарками попри всі привабливі на той час умови житлового обміну.

Юхим Квочка, житель села Рацевого:

- Ту хату розібрали, а тут таку саму будували, держава виплачувала компенсацію майже повністю, там природа набагато краще була, но комарів багато було, комарів.

Скільки археологічних пам'яток поглинула велика вода - не береться  рахувати жоден історик. Світлини затоплених сіл збереглися в деяких музеях і книжках. Тепер лише на папері та у спогадах старожилів - своєрідна місцева манера будівництва тодішніх осель.

Вікторія Набока, в.о. директора Вітівського навчально-виховного комплексу:

- Оббивали територію якимось лісом, в нього заливали глину і ногами протоптували, таким чином були топтані будинки, а хто побагаче - ті окремо робили глиняні.

Згідно з офіційною версією тодішнього керівництва, будівництво Кременчуцької ГЕС вирішило б чимало енергетичних завдань УРСР. Та є й інше припущення - створення найбільшого штучного моря України збіглося з появою війського блоку НАТО, тож країна мала бути готовою до можливого протистояння.

Борис Юхно, краєзнавець:

- Саме на цей час припала активізація цього проекту, який ще з 30 років виношувався, бо у разі чого каскад греблі руйнувався, автоматично йшла хвиля і робила непрохідною територію завширшки десь 50 кілометрів.

Велика перемога над природою чи даремно поламані людські долі? Однозначної відповіді не мають ні історики, ні політологи, ні самі змушені переселенці. Та наслідки масштабного територіального "перекрою" вражають і досі: понад двісті населених пунктів у трьох областях України поглинула вода. А 200 тисяч людей втратили свою історичну Батьківщину.