Житомир приветствует героев-пограничников
В Житомир прибыли пограничники, которые два месяца охраняли под постоянными обстрелами государственную границу в Луганской области. Встречали бойцов как героев.
- Настя, а кого ти зустрічаєш?
- Мого папу.
- А де він був, знаєш?
- Да. На війні.
- А що він там робив?
- Захищав страну.
Настя два месяца ждала отца. Девочка с разноцветными шариками в руках и улыбкой на лице смотрит на самого близкого человека и вместе с мамой ждет момента, когда разойдется шеренга и можно будет обнять папу. Объятий с сыном, братом и дядей ждет семья Вербицких. Их Евгений также защищал восточные рубежи Украины.
Елена Вербицкая, мать пограничника:
- Ці два місяці були щось страшне для матері. Но ви знаєте, його мужність переборола мене. Набирала я сили, терпіння. Він у мене мужній. І я вдячна Богу, що в мене такий син. І вдячна державі, що так виховала його. Такого сміливого. Він підтримав традиції дідов своїх захищати вітчизну. Так треба. Хлопці, комусь треба воювати.
Сами военные говорят, что встрече с аплодисментами, слезами и объятиями предшествовала тяжелая и ответственная работа.
Сергей Антонюк, руководитель 1-й сводной мобильной заставы:
- Завдання ставилося в нас - охорона державного кордону. На ділянці Луганської області. Ми були в зоні АТО. В районі населених пунктів Станична і Красна Талівка. Всі повернулися. Втрат немає. За дві застави в нас шість поранених, дванадцять контужених і один травмований. Перелом хребта при обстрілі.
Даже опытные пограничники признаются - было страшно. Впрочем, наибольшая проблема на Востоке - это недоверие людей, которые проживают вблизи территории застав.
Игорь Марчук, пограничник:
- Вони нікому не довіряють. В тому числі і нам. Оскільки зелені берети на кордоні завжди викликають повагу, але в цей час їм важко визначитися, кого підтримувати? І тому, я вважаю, що найкраще було б, коли б ми мали довіру тих людей, які там проживають.
За достойно выполненную работу десятки пограничников получили грамоты от областных властей и услышали слова благодарности. А когда командиры наконец дали команду "вольно", утомленные бойцы наконец смогли обнять родных. Пограничникам пообещали отпуска, чтобы бойцы набирались сил и по необходимости смогли вернуться на государственные рубежи. Ребята говорят - готовы.
