Міліціонери-добровольці оберігають таємниці чорнобильської зони

Україна згадує трагічні події 1986-го. Минуло 24 роки з дня Чорнобильської трагедії, коли вибухнув четвертий енергоблок атомної електростанції. Поки одні згадують життя з радіаційним присмаком, інші й нині працюють на Чорнобильській землі. Окрім тамтешніх самоселів, оберігають таємниці зони й правоохоронці. Яке воно, міліційне життя серед майже забутого світу, - бачив Борис Сачалко.

Борис Сачалко, кореспондент:

- Раніше отут гралися діти, тепер рівень радіації - 240 мікрорентген. Це означає, що більше 5 хвилин на цьому місці перебувати просто заборонено.

Радіаційний фон тут зашкалює. Щоб бодай трохи його зменшити, все село двадцять чотири роки тому закопали.

Леонід, самосел:

- Мы идем сейчас по улице села. Вон холмик - дом. Вон большой холмик - большой дом.

Тут ходити небезпечно. Після кожної прогулянки з ніг потрібно струшувати радіаційний пил.

Леонід, самосел:

- 0:3 в нього. О, а Боря взявся рукою і стало 0:4.

Леонід Петрович радіації не боїться.

Леонід, самосел:

- Вот в этой хате я родился.

У Києві він мешкав 5 років, а потім повернувся додому - не витримав столичної метушні. Таких тут небагато. Виживати в зоні допомагають міліціянти.

Леонід, самосел:

- Приходит участковый, спрашивает, как. Ну, если надо дров - дров дадут. Пока месть, слава Богу, можно жить и не тужить. Только вот погано, что водки нельзя пить.

- А чого?

- Бо отпили уже свое.

Міліціянтів тут цілий відділок. Із зони часто крадуть кольорові метали. Не можна, кажуть правоохоронці. Ловити злодіїв допомагають самосели.

Григорій Яременко, керівник відділу міліції з охорони зони Чорнобильської станції:

- Є дільничний інспектор міліції, проводяться операції, візит, є різні і вказівки, і згідно планів і згідно обов’язків міліції, проводимо відвідування в помешкання громадян. У нас 5 дільничних інспекторів. Тут всі одне одного знають, це як маленька сім’я. Один одного тут знають, і одне в одного на виду.

Борис Сачалко, кореспондент:

- З кожним роком оберігати зону від розкрадачів стає дедалі складніше. Тутешні села заросли лісом так, що дістатися до деяких ділянок машиною просто неможливо. Тут у пригоді стають коні.

Коней тут на цілий батальйон. Дієвішої сили в умовах зарослих сіл немає. Злочинці тікати навіть не намагаються.

Леонід, самосел:

- Якщо ми пішком - то ще тікають, а як бачать, що ми конем, то навіть не намагаються.

Якщо в селах - на конях, то в занедбаних містах - позашляховиками. Прип'ять - місце особливого міліційного контролю. Дивитися тут є на що.

Леонід, самосел:

- Вот это вот - остатки от пульта централизованной охраны. Вот тут канцелярия роты.

Проте, частенько тутешніх непроханих гостей потрібно не ловити, а рятувати.

Олександр Наумов, ліквідатор аварії на ЧАЕС:

- Как-то сюда приехали туристы, и один талантливый залез сюда в клетку и себя захлопнул. А ключей не было. Ну, пришлось искать людей, ломать замок, чтобы отпустить импортного туриста.

Чорнобильська зона змінює людину, переконані місцеві активісти. Щоб зберегти спогад про минуле й була наука на майбутнє, пропонують із зони зробити музей.

Олександр Сирота, віце-президент громадської організації:

- Для когось це - поїздка у колишнє СССР, для когось - повернення додому, але всі, хто туди їде, вони повертаються іншими. Вони задумуються, що така катастрофа могла статися і в їх місці, і місто їх дитинства також може перетворитися на мертве.

Якщо не створити музею, то вже через десяток років охороняти буде нічого й нікого. Пам'ятник людському недбальству розпадається перед очима.

Борис Сачалко, Дмитро Денисов, НТН.