В Україні неухильно зростає рівень дитячої агресивності

В Україні зростає рівень дитячої войовничості. Особливо цей стан загострюється у дітей віком від одинадцяти до чотирнадцяти років.

Така картина й не дивує. Школярі завжди чубляться, ніби змагаються, хто сильніший.

Катерина Гольцберг, шкільний психолог:

- На переменке подрались, это было всю жизнь, испокон веков.

Та останнім часом рівень агресії, зокрема, серед неповнолітніх, підвищився. Фахівці б'ють на сполох.

Людмила Литвин, головний дитячий психіатр м. Києва:

- Количество обращений с агрессивным поведением за последние 3 года возросло в 3-5 раз.

Діти вже й самі приходять до психіатрів. Мовляв, допоможіть.

Людмила Литвин, головний дитячий психіатр м. Києва:

- "Я ничего не могу с собой поделать, у меня бывают минуты, секунды, часы, когда не руковожу своим поведением, становлюсь злой".

Чим такий стан небезпечний, відомо з міліційних зведень. Очікує на вирок суду нині п'ятнадцятирічний одесит. Він відлупцював однолітка.

Аліна, подруга загиблого:

- С правой ноги ударил Влада. Потом Влад упал, он его еще раз ударил рукой. Еще он говорил, что он был готов его убить.

Його візаві навіть відкоша дати не зміг. Бо нападник підкрався ззаду, і бив у скроню. Хлопець від травм помер. Фахівці ж кажуть: така жорстокість - то, радше, виняток.

Катерина Гольцберг, шкільний психолог:

- Не в природе ребенка убивать, не в природе.

Нині діти жорстокі не тільки до довколишніх. Вони б'ють, кусають, ріжуть себе. Фахівці називають це ауто агресією. І відносять до неї навіть модифікації тіла.

Катерина Гольцберг, шкільний психолог:

- Как раз пирсинг и шрамирование, когда наносятся себе раны, которые потом заживают в какие-то причудливые шрамы, якобы, это красиво. На самом деле, это - агрессия, направленная на себя, на собственное тело.

Такі процедури, як і інші вияви жорстокості - лихослів'я та бійки - нібито, не відхилення. Проте, якщо повторюються - клопіт.

Катерина Гольцберг, шкільний психолог:

- Если это система у конкретного ребенка, и это на протяжении какого-то времени, то мы можем говорить, что это проблема.

Її першопричину шукають в оточенні. Приміром, у родині. Колись це навіть обов'язком класних керівників було.

Микола Грицан, завідувач Київської міської психолого-медико-педагогічної консультації:

- Протягом першої чверті обов'язково класний керівник відвідує на дому. Тобто, приходить додому, дивиться в яких умовах дитина, спілкується з родиною. Знаєте, все це видно.

Нині цього вчителі майже не роблять. Ба більше - і в навчальних закладах діти, буває, не стримують войовничості.

Микола Грицан, завідувач Київської міської психолого-медико-педагогічної консультації:

- Дуже багато прогалин в роботі шкіл, вчителів.

Надмірна ж агресивність - то вже відхилення. Потрібна допомога фахівця. Зазвичай рекомендують кілька місяців психологічної корекції. Якщо й це не допомагає. До справи беруться лікарі.

Людмила Литвин, головний дитячий психіатр м. Києва:

- Мы делаем энцефалограмму, МРТ, гормоны, потому что сейчас и преждевременное половое созревание, гормональное нарушение может привести к агрессивному поведению, и если мы находим какие-то отклонения, тогда назначаем лечение.

До таких крайнощів фахівці радять не доводити. Просто нагадують: дітей потрібно виховувати у спокої й терпінні. Бо якщо закладати агресію, нею і відгукнеться. Діти відчувають її вже з першого року життя.

Олена Ткаченко, Юрій Несторенко.