Маленька Аліса - заручниця бездарних законів

Українські пацієнти, які потребують трансплантації, вимушені або помирати, або їхати робити дорогі операції за кордон. Бо руки наших медиків зв'язані законом та безгрошів'ям. В Україні дозволена пересадка органів лише від рідного донора. В той час, як у низці країн, навіть у сусідній Білорусі, діє презумпція згоди, у нас - презумпція незгоди.

Це перша весна в житті чотиримісячної Аліси. А бачить вона її лише через вікно лікарняної палати. В дівчинки - рідкісне генетичне захворювання крові. Звістка про хворобу донечки стала неймовірним ударом для родини Шевчуків. Бо три роки тому вони вже втратили маленького синочка. Він помер через місяць після народження. 

Вікторія Шевчук, мати хворої Аліси:

- Доця очень долгожданная, очень любимая, после первой трагедии, когда она родилась - это было безумное счастье.

Єдине, що може врятувати Алісу - пересадка кісткового мозку від неродинного донора. 

- Алисочка, в камеру смотришь? Не зря папа говорит, что ты будешь актрисой, да?

Цей красивий та усміхнений хлопець - бельгійський велосипедист Антуан Демуаті. Кілька днів тому він загинув в аварії. На одноденних перегонах на півночі Франції. Спортсмена доправили до клініки, та він - не вижив. Його органи передали на трансплантацію. Після своєї смерті Антуан Демуаті подарував життя аж трьом хворим людям. В Україні теж роблять трансплантації. Однак лише від родинного донора. А якщо у пацієнта таких нема - у нас він приречений.

Віктор Шафранський, заступник міністра охорони здоров'я України:

- Статистика у нас страшна, ми говоримо про те, що в США, в Австрії, в Німеччині, в Західній Європі - там 70 тисяч пересадок на мільйон населення, у нас 1,7 пересадок на мільйон населення.

У світі щороку роблять 50 тисяч операцій із трансплантації. Країни, в яких діє презумпція згоди - Велика Британія, Іспанія, Бельгія, Австрія та Угорщина. І навіть сусідні - Росія та Білорусь. Там кожного року виконують майже чотири сотні операцій із пересадки серця. Натомість в Україні за весь час незалежності було лише... 5! Бо у нас  діє презумція незгоди.

Олег Котенко, керівник відділу Національного інституту хірургії та трансплантології ім. Шалімова:

- Если больной никак не выразил при жизни донировать органы, то у него их нельзя забирать после смерти, эти органы идут и гниют в земле.

Медики кажуть - все через численні міфи про трансплантацію. Мовляв, тільки-но закон дозволить забирати органи - людей почнуть вбивати. А органи - продаватимуть за кордон. Насправді - це нереально. Адже донорське серце живе максимум 6 годин. Печінка - 12 годин, нирки - добу.

Олександр Усенко, директор Національного інституту хірургії та трансплантології ім. Шалімова:

- Пересадить любой орган в подвале без медобеспечения невозможно, это можно делать только в высококвалифицированной клинике, это бред, это невозможно.

Та один лише закон про презумцію згоди проблему не вирішить. Бо наразі в Україні немає навіть бази - так званого листа очікування хворих, яким потрібне пересадження. І найголовніше - немає служби трансплант-координації.

Олег Котенко, керівник відділу Національного інституту хірургії та трансплантології ім. Шалімова:

- Нет самого главного - структуры трансплант-координационной службы. Это автомобильный транспорт, это целая система докторов. Нужна система санитарной авиации.

У відділенні трансплантації печінки в Інституті Шалімова щороку проводять 15-17 операцій. Могли б робити й більше. Та в лікарні бракує місць, кадрів і грошей. Адже сьогодні пацієнти все купують самі.

Олег Котенко, керівник відділу Національного інституту хірургії та трансплантології ім. Шалімова: 

- На сегодняшний день подсчет бухгалтерии - от 800 тысяч гривен до миллиона 200. Это не только на операцию, это операция и обеспечение полтора месяца реабилитации и иммуносупрессии, альбумины и сопутствующие медикаменты.

Тож поки в Україні вирішують, як змінити законодавство та де взяти гроші на створення служби трансплант-координації, батьки чотиримісячної Аліси збирають гроші на пересадку кісткового мозку донечці за кордоном. А це аж 158 тисяч євро! Для простої харківської родини - це непідйомна сума. Та іншого виходу в нашій країні вони просто не мають.