У Києві школа для дітей з особливими потребами 20 років поневіряється без власного приміщення

Головоломка для чиновницьких голів. Як розмістити три школи в двох будівлях? У столиці є інтернат "Надія" для хворих діток. 20 років для нього обіцяли збудувати приміщення. І зрештою пішли найпростішим шляхом - вирішили віддати чуже. А дві інші школи-інтернати - об'єднати. І ось тут почався скандал. Бо батьки дітей категорично проти!

- Это Саша. 

- А тебя как зовут?

- Саша.

- Хорошо. А це у нас хто?

- Настя.

Так розпочинаються уроки у школі "Надія". Тут навчаються особливі діти. Переважно - візочники з ДЦП. Окремої зали для театрального уроку немає, тож діти вчаться в комп'ютерному класі.

- Ми уявляємо собі, що ото у нас глядацький зал. Тут у нас куліси.

Та ця зала - найбільша у школі. 250 дітей гурбляться в невеликому блоці дитсадка. Ось, приміром, спортивна зала. Тут є місце лише на викладача та кількох учнів.

Сергій, викладач фізичного виховання та реабілітації:

- Детям тяжело заниматься, потому что маленькое помещение. Если я один тренажер поставлю, то уже тут места нету.

Ще гірша ситуація з навчальними класами. Тут навіть дорослому ніде повернутися, не кажучи вже про дітей у візках. Аби розмістити всіх - уроки проводять навіть у підсобках.

- Ви самі бачите, що це фактично є підсобка до кабінету ручної праці, де зберігається інтвентар.

У таких жахливих умовах ця школа існує вже понад 20 років! Чотири рази діти і викладачі переїжджали. І весь цей час чиновники обіцяли збудувати для них приміщення. Наприкінці двотисячних навіть затвердили проект і знайшли ділянку. Єдине, чого не знайшли - це грошей. І зрештою вигадали нову схему - віддати чуже приміщення.

У Києві є дві школи-інтернати, заповнені наполовину. Якщо їх об'єднати, то у звільнене приміщення зможе переїхати переповнена "Надія".

Утім, проти такої ідеї - батьки дітей інтернату, який імовірно може переїхати.

Тетяна, мати учня школи-інтернату №2:

- Здесь большие, шикарные, как в обычных школах. А там - общага! Узенькие, маленькие комнатушки с высоким стеклом наверху.

Євгенія Добріна, мати учня школи-інтернату №2:

- Приходит к нам попечительский совет и спрашивает: Вы ребенка отдаете в лучшие условия или в худшие? Мы сейчас наших детей отдаем в худшие условия, к сожалению.

Чи справді в сімнадцятій школі-інтернаті все так погано? Свідок вирішив перевірити сам. Директор школи показує всі приміщення і визнає - проблеми справді є.

Лариса Остапенко, директор школи-інтернату №17:

- Вузькі коридори дійсно є. Батькам не подобаються вікна, які дещо вищі. Є проблеми того, що освітлення.

Тим часом в управлінні освіти досі мізкують, кого до кого ліпше підселити. Обіцяють знайти рішення, яке задовольнить усіх.

Олена Заплотінська, керівник управління освіти Солом'янської РДА:

- Не можу сказати, до якого варіанту ми дійдемо. Це буде... колегіальне рішення, аби не порушити прав ні одної дитини.

Андрій Погорілий, кореспондент:

- Отже, тепер столичні освітяни, а також батьки дітей мають вирішити наступне завдання: як розмістити три школи всього лише у двох приміщеннях.

І це завданнячко треба розв'язати якнайшвидше. Адже щоб привчити особливих діток до нового маршруту, школи, учителів та друзів - потрібен не один місяць.

- Мій сонячний зайчик мандрує по світу, купається в росах сріблястого цвіту.