Урятований екіпаж "Аріани" розповідає деталі свого восьмимісячного полону

Зіпсовані харчі, смердюча вода, тортури. Це найяскравіші спогади заручників сомалійський піратів. Як страшно бути заручником - із вуст самих учасників подій.

Михайло Пупко, матрос:

- Загорелся свет, потух. Потом минут через 20 приехали сразу две лодки и начали атаковать. Одна лодка обстреливала пароход. А вторая лодка, негры, пытались залезть.

Так розпочалася історія про сомалійських піратів і вантажного судна "Аріани". Озброєні корсари захопили корабель 2-го травня 2009-го. В полон до розбійників потрапило 24-ро членів екіпажу - всі з України.

Михайло Пупко, матрос:

- В иллюминатор видел, как негр залез на мостик с автоматом и взял в плен капитана. И повел ближе к баку, чтобы закинул трап, чтобы другие поднялись.

За суховантаж і полонених сомалійські корсари вимагали спочатку 10 мільйонів доларів. Зійшлися ж на трьох. На викуп чекали вісім місяців. Весь цей час екіпаж тримали на борту. Більшість - в одній каюті. Один із механіків весь полон просидів у машинному відділенні.

Сергій Лупачов, другий механік:

- С той каюты без спросу никто не имел права выйти. За малейшую провинность - сразу за палубу, ласточка, ну, и пару тумаков.

Андрій Муругов, електромеханік:

- Любимая их пытка - это руки связать веревкой и ноги, и стянуть за спиной, и кинуть на раскаленную палубу. На живот. И лежит так человек минут… И засекают, 20 минут, потому что уже руки начинают синеть. То есть, ты ногами сам себе затягиваешь руки. Они засекают 20 минут - потом развязывают. Потом, я так понимаю, может начаться отмирание тканей, и поэтому они это пресекали.

Моряки пригадують: найгірше було з харчами та водою. Власні запаси скінчилися за два місяці. Потім воду привозили в каністрах з-під солярки. Зелену та смердючу. Годували моряків зіпсованим рисом і м'ясом.

Олександр Лупачов, третій механік:

- Коза - это такое небольшое животное, и когда механик его резал, оно сдувалось. И получались одни кости, очень мало мяса. Он умудрялся сдирать это мясо, перемалывать с рисом - и вот это была наша основная еда. Воду мы пили морскую. Она была мытьевая. Не предназначена для питья.

Що так довго сидітимуть в полоні, ніхто з екіпажу навіть не здогадувався. Всі сподівалися, що їх витягнуть за місяць-другий. Охороняли бранців, як зіницю ока. Пірати постійно боялися, що корабель штурмуватимуть.

Сергій Лупачов, другий механік:

- На борту находилось всегда человек 17. И они каждые полторы-две недели менялись.

Михайло Пупко, матрос:

- У них очень хорошая была бдительность. Много человек с автоматами, на корме стоял пулемет тоже. Они ходили, не спали, боялись, что что-то может произойти.

Віддати піратам гроші - єдиний шанс на порятунок. Звільнені матроси говорять, якби судно таки штурмували військові, заручники б загинули. Натомість, відбити напад піратів можна було з самого початку. Та, за законами, на торговельних кораблях не може бути вогнепальної зброї.

Михайло Пупко, матрос:

- Хватило бы трёх автоматов с припасами. Этого бы хватило. Пароход большой, а он едет на маленькой лодке. Легче мне попасть, чем ему. Я могу бегать по пароходу, прятаться и стрелять, а он стоит на волне.

Хай там як, а моряки радіють, що історія закінчилася хепі-ендом. Найближчі плани звільнених моряків - тривалий відпочинок. Приблизно рік. А потім - знову в море.

Тарас Білаш, Оксана Піднебесна, Олександр Кругліков. НТН.