У харківській в'язниці 24-річний засуджений відмовився від амністії
На волю - з чистим сумлінням. Це гасло дослівно взяв на озброєння засуджений із Харківської в'язниці. 24-річний чоловік зробив нечуване - відмовився від амністії, право на яку мав за законом. Він вирішив відбути термін сповна і звільнитися без почуття провини перед тим, кого скривдив.
Він відбув за ґратами чотирнадцять місяців із визначених Фемідою дев'ятнадцяти. Зразкова поведінка, дотримання режиму, відмінна робота - характеризують засудженого у в'язниці. Якщо кого й звільняти за амністією - то саме його.
Олег Батурін, заступник керівника Харківського СІЗО:
- Это сильный человек сам по себе. Это сильный. Не каждый слабый человек принял бы решение, даже пять месяцев отбывать наказание дополнительно здесь. Как правило, люди все с удовольствием используют такое право - амнистии, и уходят домой.
На волі Євген працював експедитором, розвозив "слабкоалкоголку". Термін отримав за "привласнення". В суді повністю визнав свою провину і вирушив за ґрати. А коли його мали звільнити за амністією, відмовився.
Євген Малик, засуджений:
- Я просто не захотел уходить из-за того, что мое преступление, которое я совершил, было полностью доказано и правосудием, и всем. И я сам был с этим согласен. И просто-напросто я не хочу… Я хочу полностью добыть свое наказание, которое я заработал, чтобы не быть никому ничего должен. Потому что так как я нахожусь здесь, здесь я работаю, получаю зарплату, погашаю тот же иск. И я выйду на свободу с чистой совестью и без никаких долгов.
Олег Батурін, заступник керівника Харківського СІЗО:
- Иск очень небольшой, осталось там 1200 грн, как он сказал. То есть, можно, в принципе, этот иск погасить и на свободе. Но это его личные принципы. Поэтому мы не стали уже настаивать - это его право.
У департаменті виконання покарань не приховують: зазвичай, якщо в'язні відмовляються від звільнення, в них інші мотиви. Амністію застосовують раз на дванадцять років. Засуджені прораховують: якщо термін залишився невеликий, краще вже відбути його до кінця, а "індульгенцію" залишити на потім - про всяк випадок.
Євген Малик, засуджений:
- Да, конечно, многие думают, что будут там… все нормально. Но, как говорится, это жизнь! От этого случая никто не застрахован. Ты можешь выйти - и никогда сюда не попасть. Есть же люди, которые выходят, погуляют месяц-два-три, и снова сюда заезжают.
По той бік паркану на Євгена чекає родина. Мати й дружина не схвалили рішення чоловіка - затриматись за ґратами. Але він твердо стояв на своєму: винний - відповідай.
Євген Малик, засуджений:
- Не пользовался никакими льготами. Даже вот у нас есть такая льгота, как УДО. Я от нее тоже отказался, чтобы полностью добыть здесь наказание свое. Мать, конечно, была недовольна. Но я маме объяснил, и она меня поняла.
Звільнившись, Євген планує повернутися до своєї першої професії - він муляр-тинькар. Мріє забрати родину, переїхати до Росії. Саме там хоче почати життя з чистого аркуша.
