Яка вона насправді - допомога пораненим на передовій

Індивідуальна аптечка й надія на те, що якнайшвидше прилетить гелікоптер і забере до шпиталю - так тяжко поранені бійці розповідають про медичну допомогу в зоні бойових дій. Поруч з вояками подекуди працюють і лікарі-волонтери. Вони намагаються бути там, де найгарячіше.

Сергій Швачко, майор 51-ї механізованої бригади:

- Я був в БТРі, помню, що кулі стріляють по броні, потім вибух десь, мені пошкодило ногу.

Він вижив майже в пеклі. В тому самому Іловайському котлі. Сергій - майор 51-ї механізованої бригади. Йому поранило ногу, коли проривався з пастки.

Сергій Швачко, майор 51-ї механізованої бригади:

- Вибрався з машини, перев'язав жгутом, наклав повязку, спочатку сам, потім був фельшер, мені наклав пару пов'язок, тому що рана була велика.

Вояки занесли пораненого в найближче село, до хати місцевих мешканців.

Сергій Швачко, майор 51-ї механізованої бригади:

- Прийшли місцеві і сказали, що вам треба або уходити, або здаватись, тому що наше село розстріляють повністю, зрівняють з землею.

Іти сам Сергій не міг. Як і багато інших скалічених військових. Тож селяни вирішили, що ліпше для них - віддати солдатів росіянам.

Сергій Швачко, майор 51-ї механізованої бригади:

- Там російські медики мені намотали один перевязочний пакет, поставили капельницю, розстелили вони такий брезент, і важкопоранених положили на той березнт, накрили брезентом, один військовий з нами був без конечності, він стік кровю, зранку помер, і його там поховали. Там же ж.

А цей 19-річний юнак дістав поранення під Луганськом. Також утратив ногу. Каже - на якісну медичну допомогу на передовій розраховувати не варто.

Сергій Ільницький, солдат 79-ї аеромобільної бригади:

- Що там дають - жгут і бутерфанол, шо в мене нога як вата і вся розірвана, шо я там уже сделаю, ну той бутерфанол мені пацани два чи три штуки вкололи, мені якось що його вкололи, що не вкололи - все равно больно.

Змінити ситуацію на передовій намагаються лікарі-добровольці. Вони їдуть у саме пекло, просто під шквальні обстріли. Всеволод Стеблюк - керівник медичної частини батальйону МВС Миротворець - разом з іншими колегами рятував армійців в Іловайську. Спочатку облаштували шпиталь у залізничному депо, а коли будівлю розбомбили, надавали допомогу, де доведеться. Скільки життів врятували - не рахували.

Микола Линько, хірург-доброволець:

- По нас вівся шквал вогню з важких мінометів, працювали установки Град по нам, ми ушивали рани вже в кінці під переднім краєм потяга, тому що міни все розшибали навколо, не було навіть хвилини зайняти безпечну позицію.

Та найстрашніше медикам було, коли вибиралися колоною з Іловайська. Хірурга Миколу Линька поранили саме під час прориву. Скільки загалом полягло там українців - не знає ніхто.

Микола Линько, хірург-доброволець:

- В мене осколкове поранення стопи, осколок у великій гомілковій кості, зараз ампутація другого пальця, і кульове поранення стегна. Втрати були колосальні.

Всеволод Стеблюк певен - вибратися з котла йому допомогли вищі сили. А ще - бронетранспортер.

Марина Борисполець, кореспондентка:

- Бронетранспортер Жужа, машина, яка вже стала легендою. Цією автівкою медики вивезли десятки поранених з-під Іловайська. Автівка витримала декілька обстрілів, але ще й досі - їздить.

Всеволод Стеблюк, керівник медичної частини батальйону МВС Миротворець:

- На машині везли поранених, вони були в кузові, на капоті, на склі. Жужа вся в крові, це кров наших побратимів. Це єдина машина, яка вижила в колоні під Іловайськом, згоріли танки, згоріли БМП, все згоріло, а наша Жужа вижила.

Лікарі кажуть: на передовій купа медичних проблем. Тож і в тилу добровольці часу не марнуватимуть. Робитимуть все, аби можновладці звернули увагу на потреби простих солдатів, які боронять країну.