МОЗ прирік ВІЛ-інфікованих помирати в муках

Вхід дозволений не всім! Киянці відмовили в хоспісній допомозі, бо вона ВІЛ-інфікована. Медики послалися на наказ Міністерства охорони здоров'я. Виявляється, люди з імунодефіцитом можуть отримати паліативну допомогу лише в спецзакладах, де місць одиниці! Де ж провести останні дні життя смертельно хворим із ВІЛ-позитивним статусом?

СНІД вбиває довго й нестерпно болісно. Це незворотне руйнування імунітету. Пневмонія, молочниця, герпес, туберкульоз, риніт, пухлини. Це лише частина того, що може підчепити ВІЛ-позитивний. Будь-де. Організм не здатний протистояти мікроорганізмам, паразитам й грибкам, що його постійно атакують. Поступово розсипається й нервова система.

Володимир Овчаренко, соціальний працівник:

- Этот человек, у него может быть поражение головного мозга, он может вставать, падать, что-то уронить, кричать, ему больно, иногда слышно здесь, как кричат.

Так помирав чоловік Оксани. Минуло вже майже три роки, а вона й досі згадує це зі сльозами на очах.

Оксана, ВІЛ-позитивна:

- Саша, мой муж, умер от СПИДа, ну СПИД был уже, тяжелая стадия, он сгорел от температуры.

Олександр помирав вдома. Без знеболювального.

Оксана, ВІЛ-позитивна:

- У него отказывали почки, сильные были отеки, все время жаловался на сильные боли.

Оксана каже - в лікарнях таким смертельно хворим пацієнтам не раді. Навіть у спеціалізованих центрах СНІДу.

Оксана, ВІЛ-позитивна:

- У меня очень много знакомых, которые умерли именно с ВИЧ-статусом, многих отправляли домой, говорили, что помочь не могут, у меня знакомая вот тоже, очень в больших мучениях, у нее на шее лимфоузлы, умирала.

Ольга Трикуль, юрист Київського відділу громадської організації людей з ВІЛ:

- Знеболювальне рідним не дають, тому що це порушення закону. Людина смертельно хвора, вона не може прийти кудись за знеболювальним, виходи два - або хоспіс, де надається системна допомога, або патронажна служба.

Хоспіси - це спеціалізовані заклади, куди люди приходять фактично помирати. Тут знімають біль. Тут затишна, майже домашня атмосфера. Тут розмовляють з пацієнтом психологи й священики. Здається, ось він - вихід! Але зі СНІДом, виявляється, туди не беруть. У столиці у такому закладі відмовили смертельно хворій ВІЛ-інфікованій киянці. Сама вона про це розповісти не може - її стан вже критичний. За жінку говорять друзі з громадської організації. Їхні юристи шоковані відмовою.

- Коли ми стикнулися з ситуацією, коли людину не прийняли в хоспіс, я проаналізувала діюче законодавство. Її не прийняли на підставі МОЗу.

Виявляється, за 41-м наказом Міністерства охорони здоров'я про паліативну допомогу, недужі на ВІЛ-СНІД мають помирати окремо від інших смертельно хворих. Мовляв, для них передбачені спеціалізовані заклади.

Ольга Трикуль, юрист Київського відділу громадської організації людей з ВІЛ:

- В одному з листів ми просили надати перелік таких лікувально-профілактичних закладів, але справа в тому, що їх просто не існує.

Свідок рушає в хоспіс при онкоцентрі. Тут два десятки ліжок, у комфортних світлих палатах. Але тільки для пацієнтів із раком.

Олексій Калачов, завідувач відділу паліативної медицини Київського міського онкологічного центру:

- Мы работаем только с онкологическими пациентами, больные ВИЧ-инфицией у нас бывают, но они с онкологией и погибают от онкологии.

То що ж робити людям на останніх стадіях СНІДу, помирати у страшних муках вдома? У Міністерстві охорони здоров'я тільки знизали плечима. Для них ця тема нині не актуальна.

Лариса Гетьман, заступник директора Українського центру контролю за небезпечними захворюваннями:

- У нас стоял вопрос о паллиативной помощи в 2004, сейчас он угасает.

Втім, чиновники запевняють - хоспіси для ВІЛ-інфікованих є! Вони при спеціалізованих стаціонарах центрів СНІДу. Аж 80 ліжок на всю країну. Ось тільки паліативної допомоги, приміром, у 2014 потребували 2 тисячі пацієнтів.

Олена Ткаченко, кореспондентка:

- Це лікарня, де надають допомогу хворим на СНІД. Вона одна всю столицю, де тільки офіційно зареєстрованих ВІЛ-позитивних 12 тисяч, і в ній всього лише 4 хоспісних ліжка, хоча потреба набагато більша, бо гірше їм може стати будь-якої миті.

Чимало хворих просто не встигають дочекатися звільнення цих ліжок.

Оксана, ВІЛ-позитивна:

- Сегодня я хожу и понимаю процесс своего заболевания, что могу оказаться также на улице, не будет за мной кому ухаживать.

Оксана лікується тут раз на півроку. Вірус імунодефіциту вже дав ускладнення - герпес головного мізку. Гірше їй може стати будь-якої миті. Тож вона задумується - як помиратиме: у нестерпних стражданнях удома чи в хоспісі. Для цього чиновникам з МОЗу потрібно змінити лише кілька слів у своєму наказі.