Пацієнти психоневрологічних лікарень живуть у страшних умовах

Тортури замість допомоги. Пацієнти психіатричних закладів сплять у власних фекаліях, а їхні тіла гниють від пролежнів. Правозахисники перевірили, як живуть пацієнти у закритих лікарнях на Чернигівщині. Те, що побачили - вжахнуло.

Ложка, обліплена залишками чогось схожого на їжу. Ліжко пацієнта, просякнуте сечею, прогнило від вологи. В таких нелюдських умовах доживають віку ті, від кого відвернулася доля та рідні. Ці фото із лікарень жахів зробили правозахисники. Вони перевірили три психіатричні заклади Чернігівщини. Перший - Городнянський психо-неврологічний інтернат:

Сергій Буров, правозахисник:

- Перше враження, коли ми ввійшли в цей інтернат, це, звичайно, такий сморід дуже страшний. Це побоювання людей взагалі щось говорити про персонал. Було видно, що вони бояться персоналу.

Нігті на ногах цієї хворої самі відпали від часу та валяються просто на постелі. Їх ніхто не обрізає. На спинах пацієнтів - жахливі пролежні. Та найстрашніша ситуація у цієї нещасної. У жінки над молочною залозою пухлина. Та що таке медична допомога - вона не знає.

Ірина Сергієнко, правозахисниця:

- Ця молочна залоза повністю була в язві, яка кровоточила. Чому протягом 3 років її не обстежив районний, обласний онколог, ніхто нам теж сказати не зміг.

А одна пацієнтка навіть не має власного ліжка! Жінка роками живе в інвалідному візку! 

Сергій Буров, правозахисник:

- Персонал вважає, що цих людей просто як рослини треба довести, щоб просто Бог забрав сам життя.

А це - фото з Левоньківської психіатричної лікарні. Подушки на ліжках засмальцьовані.

Тетяна Печончик, правозахисниця:

- Люди сплять на дуже брудній постелі. Їх не миють. Вони самі дуже брудні та неохайні. І коли ми прийшли, це був якраз час прогулянки, вони знаходилися в прогулянковому дворику. Там були грубо збиті дошки, які були просто кинуті на землю. І вони лежали на цих лавах.

Чи змінилося щось після ревізії правозахисників - їдемо перевіряти. Проводити зйомку в Левоньківській психлікарні нам не перешкоджають. Демонструють все, що попросимо. Кажуть - приховувати нічого.

Валерій Григор'єв, головний лікар Левоньківської психіатричної лікарні:

- Хворі миються раз у сім днів зі зміною натільної та постільної білизни. Раніше мились рідше, десь раз може в 10, чи в дві неділі. Зараз все це робиться. Привели до порядку.

Ще донедавна у цих палатах було ніде розвернутися, ліжок стояло чи не вдвічі більше. Нині частину хворих перевели в інші медзаклади.

Наступний заклад нашої перевірки - Любецький психоневрологічний інтернат у селищі Пересаж. От тільки на карті такого населеного пункту немає! Тож орієнтуємося на підказки місцевих. Коли прибуваємо на місце, розуміємо, наскільки пацієнти подібних закладів заховані від людських очей. У селищі взагалі ніхто не мешкає! За цими стінами - лише безлюдні поля. Складається враження, що це забуте людьми місце залишилося у минулому столітті. Санітарки щодві години перуть нижню білизну лежачих руками. Про памперси для дорослих тут ніби й не знають. А важкохворі пацієнти - в'язні своїх палат.

Світлана Федик, кореспондентка:

- Прикуті до ліжка люди, які лежать у цьому корпусі, роками не бачать сонячного світла. Їх ніхто ніколи не вивозить на вулицю подихати свіжим повітрям. А все тому, що тут немає пандуса.

Знімати у палатах директор інтернату нам не дозволяє. Не на камеру пояснює - закладу катастрофічно не вистачає коштів. Лише один проект такого необхідного пандуса коштує приблизно 50 тисяч гривень. Така ж ситуація і з памперсами. На ліки для інтернату держава виділяє 100 тисяч гривень на рік. А на підгузки потрібно аж 80 тисяч! І така жахлива ситуація не лише на Чернігівщині, а по всій Україні. Психіатричні лікарні майже не фінансуються і розташовані здебільшого вдалині від цивілізації. А оскільки людей не видно, значить, їх і не існує.