Українські тюрми - народжені за гратами

Народження за колючим дротом. Мами-злодійки та тюремні малюки. В Україні при колоніях працює лише два Будинки дитини - в Чернигові та Одесі. Виховують там 36 дітей. І материнська любов - це все, на що можуть розраховувати малі. Як розплачуються вони за помилки своїх неньок і що на них чекає далі.

-Мы находимся на территории дома ребенка. Сейчас начинается прогулка.

Їх 28. Вони маленькі та геть беззахисні. Дитячий майданчик у дворі, купа іграшок і яскраві малюнки на стінах. Усе, як у звичайному садочку. Тільки навколо - паркан і колючий дріт. Адже їхні мами - арештантки.

- Здравствуйте.

- Привет. Как тебя зовут?

- Бодя…

- А как маму зовут?

- Света…

Богдан - найстарший із дітей. Йому вже три. І він невдовзі вийде на волю. Хоча хлопчик не розуміє, що це таке. Він народився в тюрмі.

Світлана, мама Богдана:

- На столе лежал нож. Я ударила ножом мужа.

Про те, що завагітніла - Світлана дізналася в СІЗО. Одразу вирішила: буде народжувати. Аборти на зоні заборонені, а на волі в неї ще двоє дітей. Їх виховує тітка. Малюкам кажуть: Мама з братиком у лікарні.

- Я не считаю себя хорошей матерью, потому что я здесь.

Для багатьох матусь на зоні дитина - це можливість вирватися на волю.

Тетяна, керівник Чорноморської колонії:

- Женщина, которая забеременела в местах лишения свободы или родила, может быть освобождена.

У таких засуджених багато привілеїв: вони можуть не працювати. Її професія тут - мама.

- Вот здесь у нас самые маленькие детки. Два месяца отроду.

Їх не можна переводити у штрафний ізолятор та чіпляти кайданки. І живуть вони в ліпших умовах, ніж інші тюряжниці. Позбавити їх материнських прав ніхто не має права.

Ув'язнена мама свого малюка бачить лише по дві години на день - вранці та ввечері. А через три роки дитину взагалі забирають. Віддають або родичам, або - найчастіше - в інтернат.

Микола Кулеба:

- Є сегодня много думок: давайте заберемо, раз вона попала в місця позбавлення волі - нічого гарного з неї не вийде. Знаєте, це не нам вирішувати.

Едуард Багіров, правозахисник:

- Неужели это не понимают наши великие генералы с пенитенциарной службы и минюста? Надо менять подход.

Малюка розлучати з матір'ю не можна, впевнений правозахисник Едуард Багіров. А будинки дитини в колоніях взагалі треба вивести з тюремної системи й передати, приміром, міністерству соцполітики. І ще він радить подивитися на Європу.

Едуард Багіров, правозахисник:

- Если и папа попал в тюрьму, то им позволяют жить вместе с семьей. Потому что это для ребенка.

А психолог Наталя Швець взагалі категорична: заради жінок із дітьми треба переглянути Кримінальний кодекс.

Наталя Швець, психолог:

- Мне кажется, что женщин, у которых маленький срок - можно дома, под домашним арестом. 

Світлана:

- Случайно получилось… Мы дралися. Сильно. Он перепил сильно. И пришлось мне нанести ножевое ранение. И попала прямо в сердце.

Її звуть Світлана. Живе вона в Полтаві. В реабілітаційному центрі. Нещодавно вийшла на волю. Вдруге. Якщо вперше сиділа за справу, то вдруге - заради своєї дитини. Дізналася, що вагітна, і взяла на себе чужий злочин.

- Думала, отдохну от пьянки. Сильно я пила. Лиля появилась чисто случайно. Был у меня человек в Харькове. Правда, наркоман.

П'ятирічна Ліля вже майже знає абетку, навчилася рахувати до 20-ти і трохи писати.

- Умничка. Браво, моя ласточка.

У головному документі дівчинки вписана графа: "Місце народження - Чернігів". Там жіноча колонія, в якій і зростала Ліля. Коли їй виповнилося три - разом із мамою вийшла на волю. Дівчинка зараз ходить у садок, мама знайшла роботу. Щоправда, такі історії радше виняток. За статистикою лише одній мамі з десяти вдається влаштувати своє майбутнє. Порятунок для них - недержавний реабілітаційний центр.

- Жилье, документы, працевлаштування. Если этого нет и вас нет, что происходит? - происходит рецидив. Ему нужно садиться в тюрьму, чтобы не умереть от голода и холода.

Світлана:

- Очень часто отказывают таким людям, как я. Я люблю своего ребенка, я готова была даже на любую работу. Я эту крошку никому не отдам.

У жінки ще четверо дочок. Вони вже дорослі і живуть в Росії з родичами. А Лілю тільки доведеться ставити на ноги. І розраховує жінка лише на саму себе.

Світлана:

- Она спрашивала: где папа. Я ей говорю, он на заработках. Когда маленькая - я не рассказывала. Подрастет - расскажу.