Українські тюрми - засуджені до кінця життя

До скону за гратами. Ці люди ніколи не вийдуть на волю, бо вони довічники. Законодавство України щодо таких в'язнів геть негуманне. Депутати планують змінити певні норми. Які саме? І чи мають вони зараз шанс на помилування? Чому ці в'язні будь-що намагаються одружитися?

Генадій Стамбула, кореспондент: 

- Сьогодні в Україні до довічного ув'язнення засуджено трохи менше двох тисяч чоловік, і щороку до цієї цифри додається ще сотня. Це найбільший показник в Європі. В той самий час в Україні ще не було випадків, коли хтось був помилуваний.

Його руки - в кайданках. Заради нашої безпеки. Бо він - особливо небезпечний. Владислав Гваліт засуджений до віку. У цих стінах він уже восьмий рік.

- У нас по делу 47 ножевых. Били подельники. Я шесть раз вилкой ударил потерпевшего. Кинули в речку и ушли по домам.

Він може просити Президента про помилування. Але тільки через 20 років. А ще за п'ять - за зразкову поведінку - він, можливо, побачить волю. Та жоден в'язень поки не скористався таким правом. Бо ніхто ще в незалежній Україні не пробув стільки часу у в'язниці.

- Я еще надеюсь, что еще чего-то добьюсь. Светлого будущего я в этих стенах не представляю.

Має діяти механізм перегляду кримінальних справ - упевнений представник омбудсмена Юрій Білоусов. Адже відомі незаконо проголошені вироки. Приміром, за вбивства маніяка Онопрієнка і досі відбувають покарання невинні люди!

- Держава допускає помилки, будь-хто з нас.

Але ціна таких помилок - життя. Нині парламент розглядає щонайменше три законопроекти щодо довічно засуджених. Зокрема, і про перегляд вироків. За певних підстав.

Юрій Білоусов:

- Стало відомо, що визнання було отримано шляхом тортур. Або стало відомо про факт фальсифікації. Або є такі підстави вважати, що вирок був несправедливий, суддя був корумпований, щось має бути таке. Тоді дійсно має бути механізм перегляду.

Андрій Діденко, правозахисник:

- Зная, что 10% этих людей отбывают наказание без вины. Для меня институт помилования, увы, не работает.

В Україні механізм перегляду справ ув'язнених є лише на папері. Відбувається це так. Матеріали відправляють до Генрокуратури. Та, в свою чергу, спускає їх до реґіонального підрозділу - за місцем перебування засудженого. А тамтешня прокуратура справу до Києва повертає. Бо за українськими законами перегляд справи прерогатива лише ГПУ. Виходить - замкнене коло, в якому живе людина з марними надіями.

Павло Панич, колишній засуджений:

- Или с ума человек сходит, полностью крушиться в никуда. Или поднимается, набирается духу…

Це той випадок, коли весілля не співає й не танцює. Воно - за колючим дротом. І медовий місяць тут - зовсім не місяць, а лише три дні побачення.

Лариса не боялася зізнатися на всю країну, що полюбила тюряжника. Вона стала героїнею ток-шоу на телеканалі Інтер. Жінка вийшла за довічника. Вона чудово розуміє, що її чоловік може ніколи не побачити волі. Таке весілля нещодавно було й в Олександра. Його кохана навіть не зважає на те що, він убив своїх двох дружин! 

Олександр, довічно засуджений:

- Она меня любила. Я ее. Она делала свой выбор. Она знала, на что идет.

Такі вчинки на волі навряд чи оцінять. Та в колоніях зараз мало не весільний бум.

Сергій Старенький: 

- Тут можуть бути і з меркантильних інтересів, і дійсно до романтичних. Але з чим пов'язані такі шлюби довічно засуджених? Перше - це зміни до кримінально-виконавчого кодексу, які дозволили тривалі побачення. Тільки з близькими родичами. Батькі, діти та дружина. Відкидати фізіологічний момент я б також не став.

Про щасливу родину мріяла і Лариса. На волі в неї - четверо дітей. А вона - за колючим дротом. Довічно.

- Холодная истерика внутри. Я даже не знаю, чего испугалась больше - одиночества или срока пожизненного. Страшно было, конечно.

Вона до безтями кохала свого чоловіка. Він її - підставив. А суд не став розбиратися в деталях справи і покарав її за вбивство трьох людей.

Лілія Чижик:

- У меня были записки, в которых он признается во всем. А я их в кармане мну. Так они у меня и остались в кармане.

Україна - єдина країна в Європі, де жінок садять до кінця днів. Таких - 24. Вони відбувають покарання в Качанівській колонії в Харкові.

Лариса:

- Мы слушаем Верховную раду, мы слушаем радио на работе. Мы вчера слушали целый день.

А по радіо сказали: Верховна Рада має намір жінок-довічниць помилувати. Депутати вирішили: по-перше, це гуманно. А по-друге, дуже дорого вони коштують державі.