Зворушлива історія волинського Робінзона

Сирота волинська. У морози без даху над головою залишився юнак, якого у Луцьку кличут робінзоном. Йому 24, коли народився - батьки від нього відмовилися. Хлопець працює двірником і винаймати житло не в змозі. Ледь на їжу вистачає. Тож і збудував собі юнак під мостом халабуду. Коли про це дізналося керівництво - оселю наказали знести. Де зараз хлопець? І за що його люблять чужі люди?

Серед кучугур снігу його хатину ледь видно з дороги. 24-річний Тарас сам збудував її якнайдалі від цікавих очей - під мостом. У халабудці розміром 4 на 3 примудрився прихистити таких, як сам, бездомних собаку та ще й 5 котів.

- Зараз я тут накрив, щоб котики могли, щоб не в снігу спали, а тут, щоб тепло їм було.

Півроку Тарас будував власний дім. Стіни - з викинутих людьми фанери й дощок, дах накрив бляхою, а щоб не замерзнути, навіть зробив піч. Так і пережив тут минулу зиму.

Тарас Врублевський, безхатченко:

- Ну, тоді ще було тепло, того року, не така дуже зима була.

Тарас живе в таких умовах, бо більше - ніде. Хлопець ніколи не знав батьків. У трирічному віці від нього відмовилася мати, бо в дитинки знайшли ваду серця. А потім були дитбудинки, інтернати. Півжиття хлопець намагався знайти жінку, що його народила. Та коли вдалося, почув, що він їй не потрібен. Але це лише загартувало Тараса.

Ольга, допомагає Тарасу: 

- В такому положенні люди скочуються. Їх підбирає вулиця, підбирають їх і п'яниці і безпритульні, вони в тій компанії, а потім і наркомани. Ну, дитина бідова, шкода хлопця.

Тарас працює двірником. Так чисто біля будинку не було ніколи - кажуть місцеві мешканці. Тож турбуються про юнака, як про рідного.

Віра Купрієнко, лучанка:

- Просила його сьогодні: Тарасику, зайди, поїсиш, я зварила россольник свіженький. Пообіцяв, зайде.

Ростислава Кавалер, лучанка:

- Дитина дуже працьовита, що не попросиш - все зробить. Такого двірника, як він в нас… перед тим були - розбалувані, не так виконували свою роботу.

Але заробленого Тарасові не вистачає на оренду житла й їжу, тому сирота і вимушений мешкати в халабуді під мостом. Але коли керівництво комунального підприємтва дізналося, як живе їхній працівник, вирішили не допомогти хлопцю, а почали погрожувати! Мовляв, двірник самовільно збудував на їхній території намета. Тож приїхали з трактором - руйнувати його хатину.

Тарас Врублевський, безхатченко:

- Це ж не є рішення - валити і все, і людину викинути на двір. Вони говорять, що правила безпеки, що не можна, що закон якийсь порушив. І вже лякали мене судами, штрафами вже лякали мене.

Чому не допомогли бідоласі у вирішенні житлового питання, в ЖЕКу пояснили так:

Станіслав Потайчук, директор ЖКП №11 Луцька:

- В 2014 році прийшов виконувати функції за професією двірника. Місце реєстрації його було Станіславського, 15А. Що сирота - такої інформації ніхто не давав, сам він не звертався, не підходив. Ні по питаннях житла, ні по тому, що сирота - ніяких вимог не ставив.

У Луцькій міськраді про двірника-безхатька начебто не знали. Тепер, запевняють, на вулиці він точно не залишиться.

Тарас Яковлєв, перший заступник Луцького міського голови:

- Він не може проживати в цій халупі, яку він собі збудував, це в першу чергу несе загрозу для життя його самого, тому ми будемо вирішувати питання, щоби його заселити або в якийсь гуртожиток.

Та значно швидше від чиновників діють звичайні люди. Аби хлопчина не замерз, його прихистила родина. Хай і тимчасово, але тепер Тарас має просторе ліжко, душ і навіть кухню.

Едуард Бондарук, мешканець Луцька:

- Він не бачив ні тата, ні маму, все своє життя прожив в дитбудинку, і 1,5 року прожив практично на вулиці - хлопець абсолютно нормальний, зовсім не п'є, зовсім не курить. Він, між іншим, досить непогано розбирається в комп'ютерах. Він розуміє в програмах, він моїй дочці всі іграшки зремонтував електричні.

Та попри тимчасовий прихисток, до своєї халабуди Тарас навідується щодня - годує чотирилапих улюбленців. І просить підшукати для тварин нових господарів.