Село, де завжди Восьме Березня
Їх залишилося шестеро на все село, й щодня в них Восьме Березня. Це про жінок маленького населеного пункта на Чернігівщині, яке має назву Восьме Березня. Раніше воно квітло, нині поступово зникає з мапи України. Попри те, що в селі залишилося тільки четверо чоловіків, свої святкові квіти жінки сьогодні таки отримали. Як живеться у Восьмому березні та як відзначали міжнародне свято селяни?
Восьме березня на Чернігівщині зустрічає теплим вітром та хмарним небом. З-понад сімдесяти хат життя вирує лише в шістьох.
Андрій Вікторович - один із чотирьох чоловіків, що залишився в селі. Живе нині сам. Дружина померла, а тому зі святом вітає лише сусідок та невістку, що мешкає в іншому місті.
- Самі старики остались тут вже. Чотири, пять, шість. Шість жінок!
І ось на ґанку сусідньої хати, з тюльпанами в руках, нас зустрічає Ніна Микитівна. Вже шістдесят років у неї кожен день Восьме Березня. Саме стільки живе в цьому селі.
Ніна Коваль, мешканка с. Восьмого Березня:
- Онук привез, онука, з восьмим березня поздоровляли! А зробили село Восьме Березня та вулиця Восьме Березня!
До хати жінка не запрошує. Зізнається - безлад, бо перед святом закололи порося. До столу готують ковбасу та сало. Без крамниці, школи, лікарні та вже без гучних гулянь. Нині міжнародний жіночий день у Восьмому березні - звичайний день.
- Так ото так і живем.
Галина Пилипівна усміхається та жартує. Каже: в цьому селі нині правлять жінки. Бо їх більше за чоловіків. Та й вітань від сильної статі не очікує.
- Та Господі, як там по селу вітають, то по городах вітають, а у нас не дуже.
Та про що ж мріють жінки Восьмого березня на Восьме березня? Галина Пилипівна миттєво зізнається: тепла, сонця й роботи в городі. Бо в хаті за зиму засумувала. З радістю показує подвір'я й господарство: кіт, собака, кури та троє свиней.
- Це Васька зветься, а це Маша та Гаша.
Та ось уже на сусідньому подвірї такого життя немає. Хвіртка відкрита, а господарів годі й чекати.
Павло Прядко, кореспондент:
- Старожили кажуть: раніше Восьме березня святкували з танцями та піснями. Так би мовити: гучно. Нині ж майже всі хати покинуті, а двері до них зачинені, подвіря ж перетворилися на суцільні хащі.
Та справжні свята для мешканців Восьмого березня зовсім не в жіночий день, розповідають люди. Вони з нетерпінням чекають літа, коли до села з весняною назвою гостювати приїжджають діти та онуки.