Як допомогти дитині-аутисту

Вам хочеться вимкнути телевізор? А особливі діти бачать світ таким постійно. Різкі звуки завдають страждань, а все навколо - страшне й небезпечне. Їм тяжко розуміти людей. І несила дивитися в очі навіть батькам. Канадські програмісти створили комп'ютерну гру, яка передає відчуття аутистів.

Це - Нікопіль. Тут розташований один із найліпших реабілітаційних центрів України.

- Как тебя зовут?

- Меня зовут Соня.

- Сколько тебе лет, Сонь?

- Пать.

Вона вже може говорити - завдяки роботі лікарів. Та Софійка геть не вміє сама гратися. Це властиво таким дітям. Символічній та сюжетній грі їх навчають психологи.

- Кто тут живет? Это я, мышка-норушка. Это я, квакушка.

У кабінеті ерготерапії діток адаптують у побуті.

Лариса Левенцон, ерготерапевт:

- Налить чаю в чашку. Помыть руки. Помыть посуду. Приготовить элеметарный себе завтрак. Повороты ручек, кранов.

Навики, які здорові діти схоплюють на льоту, дуже тяжко даються аутистам. Щоб навчити їх елементарній дії, потрібно показувати її до сотні разів.

- Закроем кран. Закрывай. Молодец.

Вони часто не вміють елементарного, але мають унікальні здатності. Аутисти напрочуд чітко відчувають час. Не дивлячись на годинник, можуть точно сказати, котра година.
Їхній день розписаний по хвилинах. Це схоже на ритуал, який повторюється знову і знову. Прокинулися, вмилися, поснідали, пішли на уроки. Якщо графік збивається - в дітей виникає агресія. Впоратися з гнівом допомагають у сенсорній кімнаті.

Абсолютно неконтактні діти в реабілітаційному центрі міняються на очах. Вони спілкуються та усміхаються. 

Ірина Хмелевська, головний лікар Нікопільського спеціалізованого центру медико-соціальної реабілітації дітей:

- Если з детьми работать, и если работать рано начать, это делать систематически, то можно достичь ну потрясающих результатов.

Коли я вперше побачила Олексія, подумала, що мене помилково познайомили зі здоровою дитиною. Хлопчик надзвичайно ерудований на свій вік. Він дивиться в очі та із задоволенням спілкується з чужою людиною.

- Кенгуру живет в Австралии. Карликовая кенугру.

Олексію - дев'ять. Він живе в Києві. Те, що хлопчик залюбки йде на контакт, заслуга батьків. Вони випробували на синові чи не всі методи реабілітації. І результат - дитину прийняли до звичайної школи.

Артем Скориков, батько хлопчика з діагнозом аутизм:

- Мы учимся в общеобразовательной школе. В четвертом классе, обычном. В этом году сделали его инклюзивным, именно под него. Сам я нахожусь в классе как ассистент ребенка.

Та все ж в Олексія є особливості, які відрізняють його від інших. Це - стереотипні рухи. Коли хлопчика переповнюють емоції, він підстрибує на місці або плескає в долоні.

Артем Скориков, батько хлопчика з діагнозом аутизм:

- Для него, допустим, помахать руками или попрыгать на месте - это все равно, что для нас пойти отдохнуть там. Когда он прыгает, либо он совершает какие-то движения ручками, либо он крутит соломинку, это все его как бы успокаивает.

Олексій навчився висловлювати свої емоції. Та в нього ще багато страхів. Боротися з ними допомагає тато. Він привів сина в контактний зоопарк.

- Оп, надкусил чуть-чуть. Теперь раз, раз, раз. Смотри.

Хлопчику боязно - та цікавість перемагає.