Бог смутку і радості

Всі переконують Галину Іванівну, що її син Костя загинув в аварії рік тому. Його дружина Катя пізнала обгоріле тіло. Але мати відмовляється вірити в смерть сина, продовжуючи вважати його зниклим безвісти.

Її надії винагороджуються, коли в міліцію потрапляє чоловік, що втратив пам'ять і за прикметами нагадує Костю, Галина Іванівна без коливань впізнає у незнайомцеві свого сина і забирає його додому.

Але для матері, що знову знайшла нібито загиблого сина, Галина Іванівна поводиться дивно. Вона не афішує повернення Кості, приховуючи його навіть від колишньої дружини Каті. Коли та все ж дізнається новину і приходить побачитися з воскреслим чоловіком, Галина Іванівна забороняє їй бачити незнайомця...

Катя відмовляється миритися з такою ситуацією, і у відсутність Галини Іванівни приходить до дверей її квартири, щоб поговорити з незнайомцем хоч би через закриті двері. Він - не пам'ятає її, вона - не впізнає його голос. Але Катя, змучена самотою і відчуттям провини, не надає значення таким дрібницям - вперше за останній рік вона щаслива.

Катя говорить своїй доньці, чотирилітній Лялі, що її тато повернувся, серед старих речей Кості вона знаходить в'язку ключів і відкриває рокові двері. Незнайомець, що стоїть перед нею, - не Костя...