Як не стати жертвою дій психічно хворих сусідів

У квартирі на третьому поверсі спалахнуло, коли вже всі спали - серед ночі. Зайнялося у помешканні Віри - самотньої пенсіонерки. Втікаючи від полум'я, жінка вискочила на балкон і закричала. Сусіди, що прокинулися від диму та галасу, спочатку розгубилися. Не могли вирішити, як діяти. Хтось лив на сусідній балкон воду, інші - натягли внизу простирадло. Та жінка стрибати не поспішала - чи то не могла збагнути, що від неї хочуть, чи боялася висоти.

Віктор, свідок:

- Она не прыгала, хотя мы одеяло ей развернули. На ней волосы загорались, там с окна рядом пробовали на нее плескать и сбивать пламя, пламя было такое, как оно буквально из огнемета вырывалось с окна, даже не представлял, что квартиры могут так гореть.

Люди викликали рятувальників, але поки вони приїхали, бідолашна залишилася в охопленій вогнем оселі. Жінка згоріла живцем, і лише після цього пожежники загасили полум'я. На ту мить горіло вже кілька балконів.

Світлана Водолага, речник ГУ ДСНС у м.Києві:

- Спочатку ми розслідували, що це могло бути паління або необережне поводження зі свічкою, але як засвідчили сусіди - це, скоріш за все, необережне поводження з вогнем.

У тому, що виникла пожежа, мешканці багатоповерхівки винуватять загиблу сусідку, але водночас і жаліють її - бідолашна не розуміла, що коїть.

- Главное - коридор не тронут, кухня - не тронута, а только комната, или она там чем-то полила и подожгла…

Через полум'я одна з мешканок четвертого поверху потрапила до лікарні - вона ледь не вчаділа, кілька балконів сяють чорнотою. Ремонту потребує й під'їзд. Та найбільше людей обурює те, що трагедії можна було уникнути. Адже розуміли, що пенсіонерка неповносправна - траплялося, серед ночі гатила у стіни, кричала, сторонилася людей.

- Мы уже годами жили как на пороховой бочке и знали, что это произойдет рано или поздно, и жили все время в напряжении.

Вірі було за 70. Старожили розповідають: сусідка років 20 тому переїхала до Києва з Москви. В Росії в неї начебто залишилися чоловік і син, які через хворобу відмовилися від нещасної. Тож жінка похилого віку, що мала психічні розлади, була фактично замкнена в чотирьох стінах - віч-на-віч із хворобою.

Тетяна мешкає у квартирі поряд. За всі роки лише кілька разів бачила, як до Віри приходила якась жінка.

Тетяна, сусідка:

- Там приходила такая женщина, уже тоже такого преклонного возраста, она в дверь там постучит, та что-то ответит, что жива, ну все, до свидаиния - и она уходит.

Як могли, сусіди допомагали нещасній.

Тетяна, сусідка:

- Воды у нее не было, она ходила к соседям с баллонами, мы ей давали. В общем, как человек существовал - хуже животного.

Не раз і навіть не два люди зверталися до соціальних служб - просили, щоб за сусідкою наглядали постійно. На якийсь час Віру навіть забирали, вона проходила курс лікування,  а потім - знову поверталася додому.

Неля, сусідка:

- Нам сказали - пишите, не пишите, все равно мы с больницы будем выпускать, мы не можем ее там держать, что она не такая уже и больная, а человек - психически больной.

Та повідомляти про те, що сусід може нашкодити собі й іншим, треба не соцслужби, а лікарів, пояснюють фахівці з Міністерства охорони здоров'я. Якщо людина через хворобу і справді становить загрозу, її заберуть до спецзакладу і лікуватимуть примусово. Але в будь-якому випадку спочатку своє слово має сказати суд.

Ірина Пінчук, директор інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України:

- У нас в кожному районі є дільничний лікар-психіатр, і треба піти і звернутися із заявою. Якщо людина не хоче або не може надати усвідомлену згоду, то у нас є 24 години - і ми звертаємося до суду. І тільки на підставі рішення суду ми можемо примусово госпіталізувати людину.

Іван Блохін, кореспондент:

- Один мільйон 200 тисяч українців страждають від психічних захворювань. І час від часу лікуються, адже рецидиви у цьому випадку - звична річ. Ізолювати стільки людей - неможливо, невиправдано, але в першу чергу - негуманно.

Тому психіатри радять в першу чергу уважно спостерігати за настроєм людей із психічними вадами. І не відвертатися від них через хворобу.

Ірина Пінчук, директор інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України:

- Проблема у тому, що наше суспільство не готове прийняти людей з вадами психічного здоров'я у суспільне життя. Самі люди не готові жити поряд із людьми з вадами психічного здоров'я. Психологія людей, які живуть поруч із такою людиною - з вадами психічного здоров'я - не сприйняти її і не допомогти їй, а все зробити для ізоляції цієї людини.

Насправді психічно хворих, які можуть бути агресивними і загрожувати оточуючим - лише 5 %, від решти 95-ти лихого чекати не варто.

Іван Блохін, Юрій Нестеренко, Андрій Мартищенко, Святослав Мелешкін