Україна потребує єдиної служби трансплантації

Це пов'язують з тим, що 8 років тому наші сусіди змінили законодавство та запровадили презумпцію згоди на використання органів для пересадки після смерті людини. Іншими словами - якщо протягом життя громадянин не написав офіційну відмову, вже після смерті за потреби медики можуть використовувати його органи для порятунку інших життів. Цим шляхом може піти й Україна. Чи дасть це хворим додатковий шанс одужати? І що думають з приводу презумпції згоди лікарі та ті, кому вже довелося стати донором?

- Вже краще, відновлююся, сил вже з кожним днем більше.

Через страшну хворобу двадцятирічному Дмитрові довелося лягти на операційний стіл. Парубку пересадили печінку. Донором для рідного сина стала мати - частину Надіїного органа лікарі прищепили Дмитрові. За медичними показниками для пересадження органів найліпше підходять саме найближчі родичі. Надія ні секунди не шкодує про свій вчинок, адже мати вдруге подарувала життя своїй дитині. Жінка, яка пережила чимало днів у тривозі за здоров'я сина, вважає - від того, що в Україні діятиме презумпція згоди на використання органів з медичною метою після смерті людини, самі плюси. Та чи готові люди до таких кардинальних змін?

Надія Колчук, донор:

- А ви собі уявіть, коли нема донора... І ситуація буде важка, а коли можна спасти людину, то я за таке донорство. Суспільство вже напевно буде готуватися до того, але поки ще нам треба до того йти.

Утім, дуже часто пацієнтам, які потребують негайної пересадки органа, доводиться чекати надто довго. Батькам Віки Гордієнко ледве вдалося зібрати 120 тисяч євро на трансплантацію печінки своїй восьмимісячній доньці. Операцію мали робити в Бельгії. Ще в березні родина Гордієнків сподівалася на диво.

Катерина Гордієнко, мати дівчинки:

- Я не знаю взагалі, як стільки в неї сил це все терпіти, і іноді вона сильніша за мене виявляється. Але нічого, треба з цим боротися, бо я знаю, що мушу.

Втім, врятувати львів'янку Вікторію так і не вдалося. Стан крихітки різко погіршився, і допомогти закордонні лікарі банально не встигли. Відлік ішов на дні, розповідають батьки, тож, якби оперувати дівчинку взялися  в Україні, можливо, все завершилося б інакше.

У Міністерстві охорони здоров'я очікують, що ситуацію допоможе кардинально змінити законопроект про презумпцію згоди на використання органів для трансплантацій після смерті людини.

Олександра Павленко, заступник міністра охорони здоров'я:

- У 2014 році за державні кошти виїхало 39 осіб на трансплантацію за кордон, і хочу сказати, що на 39 осіб ми витратили дуже велику кількість коштів - це 52 мільйони гривень на 39 осіб, враховуючи діточок, це дуже коштовні операції, якщо їх робити всередині країни, по-перше - вони не будуть стільки котштувати, по-друге - вони будуть розвивати медицину всередині країни.

Поки ж статистика невтішна - у 2014-му році по всій Україні провели лише 123 трансплантації органів.

Іван Блохін, кореспондент:

- Торік в Національному інститут хірургії та трансплантології імені Шалімова загалом зробили 58 пересадок органів. Втім, фахівці клініки можуть робити в рази більше операцій з трансплантації, а отже, і вберегти більше життів. Але для цього, в першу чергу, потрібен матеріал - тобто самі органи.

З іншого боку, фахівці з інституту Шалімова сумніваються, що сам лише закон розв'яже проблему. Адже поки що в Україні не створили навіть єдинї бази - так званого листа очікування - хворих, яким потрібне пересадження органів. Саме тому найперше, що потрібно зробити - створити всеукраїнську службу трансплантації. Без цього донорство, навіть із презумпцією згоди, не зможе запрацювати ефективно.

Олег Котенко, керівник відділу Національного інституту хірургії та трансплантології ім. Шалімова:

- Презумпция согласия - она развита в Испании, Австрии, в этих странах. А презумпция несогласия, она развита в Америке и массе других стран, но там и там эти две модели работают эффективно. Вот это важно, чтобы создать в Украине такую модель, чтобы она работала эффективно. Без финансирования, без создания трансплантационной службы - никакая система у нас не будет эффективной, даже если завтра примут закон с презумпцией согласия - трансплантационная служба не заработает.

Лікар-анестезіолог із Запоріжжя - Ігор Писаренко - вже багато років працює як трансплантолог. Медик з власної ініціативи взяв на себе надскладну роль - спілкується з рідними безнадійно хворих пацієнтів. Його досвід вражає - виявляється, українці готові жертвувати органи, щоб врятувати інших людей.

Ігор Писаренко, лікар-анестезіолог:

- Результативность моих бесед с родственниками в Запорожье - где-то 90 процентов, 90 процентов родственников дают согласие на забор для трансплантации органов. На количество заборов влияет оснащение служб реанимации, способность выявлять потенциальных доноров, способность находить больных со смертью мозга, для этого нужна служба и оборудование.

А є ще моральний аспект. Активісти, які обома руками за те, щоб в Україні здійснювали більше пересадок органів, але проти того, щоб у померлих людей відбирали органи без з'ясування позиції найближчих родичів. Тому до обговорення такого важливого питання, як презумпція згоди, повинна долучитися передусім громадськість.

Зоряна Черненко, головний експерт групи Реанімаційний Пакет Реформ:

- Презумпція згоди, навіть в самій Іспанії, вона все одно передбачає розмову з родичами. В Іспанії церкви дуже долучилися до цього процесу, маючи ніби і закон про презумпцію згоди, залучався і громадський рух, на дверях церкви була табличка: віддав душу богу - віддай тіло людям. Ніхто сьогодні про цю тему не говорить - говорять або про гроші, або про закон, ніхто не говорить про зовсім інше, що кожен має бути готовий віддати ці органи, тому що... Ми платимо податки, ми допомагаємо країні, ми волонтерим, у нас дуже багато добровольців, і так само і це…

Можливо, цей законопроект про презумпцію згоди на використання органів для пересадження - привід запитати себе. На що ми готові для інших?

Іван Блохін, Андрій Грищенко, Олексій Ідрисов